Надія Шегда Коли бачиш гру актора та режисера облмуздрамтеатру Андрія Кирильчука у виставі «Стриптиз у відкритому морі», то думається, що сцена – його життя. Коли зустрічаєш його на вулиці у вигляді «живого» пам’ятника чи міма, то розумієш: міміка, жестикуляція, тіло можуть швидше переконати і повести за собою, ніж будь-які слова.
Шукати попереду
У виставі «Театр» Андрій Кирильчук виходить на сцену в ролі режисера, і навіть непідготовлений глядач може, певно, здогадатися, що Андрій – режисер за фахом. «Найперше у професії актора – це творчий матеріал, пошук невідомого. Бо в цьому й полягає творчість. І лише потім – втручання режисера, який акумулює енергетику, додає свого смаку, бачення і врешті творить картину», – говорить Кирильчук. Він каже, що режисер має вміти бачити актора. В них обох повинна бути взаємодовіра, а на репетиціях – хороший мікроклімат.
«Хоча всіх нас тримає поперед-ній театральний досвід, який дає спокій, але шукати треба попереду, – каже актор».
Що має робити, Андрій зрозумів ще в інституті, де вчили любити театр. Говорить, що є речі, розуміння яких прийшло до нього лише з віком: «Пам’ятаю, як педагог Юрій Мельничук до другої ночі робив з нами декорації (буковки до вистави «Мина Мазайло»). Ми плакали, що голодні, пізня година. А я навіть не пригадую, щоб він взагалі їв… Тоді ми це сприймали як належне. Сьогодні ж за ті плачі мені соромно».
Дозвіл народитися
«У світі багато тимчасового і соціально роздутого. Але є добро-зло, розуміння християнських цінностей, професії. Те, що ти йдеш сам, а не шляхом, який нав’язує тобі соціум, дає відчуття самоповаги і самоствердження. Коли відмов-ляєшся від тимчасового успіху, – розумієш, що твоя вершина інша. Можливо, й не на «Феррарі» їздиш, але то насправді несуттєво. Якщо станеш рабом речі, а вона зникне – тоді зникне все. Чи варто розмінюватися? Ми приходимо у світ, а траєкторія й кінцева мета вже визначені. Проте саме від нас залежить: дійдемо чи ні».
Кирильчук говорить, що сьогодні йому не йдеться про те, щоб ставити пластику, наприклад, десь в елітарному театрі, якщо йому не вірять. Він краще буде творити з двома-трьома акторами, які йому довіряють, бо так само робить і він. Каже, що ремесло – дочасне, і може справити враження лише на мить. І щоб творчість не переростала у ремесло, інколи треба зупинятися, відходити і шукати. Аби зрозуміти, що ж далі.
Андрій тішиться пластичною роботою в «Солодкій Дарусі». «Там був дозвіл народитися і не було нав’язаної штуч-ності – говорить він. – Молоді актори довіряли моєму смакові, і саме тому вдалося зробити неагресивний пластичний продукт». Для себе Кирильчук визначає «Дарусю» етапом зрілої роботи.
Тіло як інструмент
Мовна характерність чи тілесна виразність – це інструмент. Хибна думка, що мім показує. Добрий мім бачить. Його можна впізнати по очах. Тут не обдуриш. За технікою можна сховатися лише на трошки. Первинне – чому ти вийшов до людей. Первинним є зміст, а не форма. Мім – це той, хто відтіняє простір. Техніка пантоміми допомагає Андрієві створити яскравий персонаж. Першочергові інструменти: думка, тіло, слово, лінія ролі, внутрішній стан.
З Кирильчуком особливо цікаво говорити про актора. «Перш за все, це має бути особистість. Справжній актор – це людина енергетично потужна, харизматич-на і певною мірою самодостатня. Це те, до речі, що не виховується, а дається від Боженьки, – каже Кирильчук. – Акторові важливо розуміти, що є вершина і до неї прямувати. Такий же ефект у горах: піднявся на одну вершину, а за нею бачиш ще одну…».
Натомість, не слід забувати, що театр – справа колективна. Крім того, він – синтез мистецтв: спів, музика, хореографія, образотворче мистецтво. Кирильчук кайфує і від цього. Проте іноді, нишком, трохи заздрить художникам, які беруть полотно, фарби, і їм цього цілком достатньо для творення. Тоді як театральний колектив одночасно і пензлик, і фарба, і полотно. А якість роботи залежить від того, чи згуртує колектив режисер.
P. S. Актор, режисер, викладач, мім Кирильчук каже, що й досі дивується з себе. Що йому 35, і він щасливий, бо радісно з роботи поспішає додому і навпаки. Що має двійко чудових діток – Марка і Марічку, дружину Наталію, яка його розуміє. Має досвід, яким хоче ділитися. І що сподівається ще багато розкрити сам для себе.
Comments are closed.