«А «Сірьожине пірожине» на концерті буде? – запитав чоловік, купуючи квитки на концерт гурту «ТІК». «Буде, а куди ж дінеться? – сказали у касі. – І «Свєта» буде, і «Чоловіче щастя», і «SOSюра». У середу, 28 квітня, в рамках всеукраїнського туру «тіківці» приїхали до Франківська. За словами самих вінничан, вони грають і співають тільки те, що їм подобається, мають наразі два альбоми, три всеукраїнських тури, дев’ять відеоробіт. І за деякими рейтингами посідають перші місця.
Вони вийшли на сцену п’ять років тому й почали займатися улюбленою справою без жодних фінансових вливань. Сьогодні, бажаючи допомогти молодим музикантам заявити про себе, «ТІК» запропонував усім охочим зробити кавер-версію на одну з їхніх пісень, і таким чином виступити з ними на одній сцені. У залі облмуздрамтеатру разом з ними виступила франківська рок-група «Цвіт кульбаби». Було жваво та емоційно.
Про закони шоу-бізнесу та громадянську позицію «Репортер» спілкувався з Віктором Бронюком.
– Вікторе, чи не думали ви, що не завжди добірна, а іноді й нецензурна лексика ваших пісень негативно впливає на юне покоління?
– Всі учасники гурту – з вищою освітою і добре володіють українською мовою. Тому совість не дозволить нам її плюндрувати. Не так давно я писав диктанти практично без помилок. Та оскільки працюємо в жанрі сатири, то й лексика неоднобока. А те, що використовуємо суржик чи щось нецензурне, – це творчий процес. До нас таку «ганебну» штуку робили і Микола Гоголь, і Михайло Коцюбинський. Приміром, останній, аби написати свої кращі твори, їхав у села і вивчав місцеві діалекти. А добре чи зле – знає лише публіка. До речі, книжки Сосюри чи Загребельного неодноразово втрапляли до рук слухачів саме після наших концертів. Якось мені написала дівчинка, яка назвалася внучатою племінницею Сосюри. Дякувала, що популяризуємо творчість її діда.
– Кажуть, нині все вирішують гроші. Чи можете зачислити себе до тих, що втрапляють у так званий формат?
– Хто так каже, той ніколи ті гроші не платив. Коли спілкуюся на цю тему з редакторами радіостанцій, то розумію, що слово «формат» вигадали, аби відсіювати. Ось, наприклад, олігарх приходить до продюсера і каже: у мене дєвочка, вона хоче співати. І тут усе просто: написання пісні, елементарне освоєння бюджетів – і от тобі формат. Наприклад, «ТІК» свого часу починався з великого бажання, а гроші нічого не вирішували, бо їх просто не було. Продюсер Віталік Телєзін взявся за нас, певно, через вогник в очах. Ще є добрі люди і в шоубізі…
– Чи може «ТІК» заробляти виключно музикою?
– Альтруїстів серед нас немає. Ми від початку вирішили, що музика – наш основний дохід. Нині ринок вимагає якісного продукту, а хочеш мати розвиток у комерції – працюй за законами ринку. Дешева рибка – погана юшка.
– Як оцінюєте рівень сучасних телешоу?
– Для власників телеканалу не важливий рівень. Розкрутили, зібрали бабло, набрали інших. Мені шкода людей, які беруть у тому участь. У Росії було вже 15 «фабрик», перелопатили велику кількість талановитих людей. Знаю, що багато хто з екс-учасників вдавалися до суїциду, інших недобрих речей. Спершу їх показують на телебаченні, розповідають про їхні таланти, а тут раз – і викинули. Люди реально думають, що то їхня заслуга, і лише потім розуміють, що їх використали.
– Що скажете про роль журі?
– Вони теж нічого не вирішують, а просто роблять свою справу, як Потап із Брежнєвою. Вся режисура спланована наперед, і кого виганяти, вирішує редакторська група. В одному з таких шоу був учасником і я. Ми заключили договір на три програми, а виявилось, що у них був свій розклад. «Сьогодні ця група вибуває з таких‑то причин…», – сказали ведучі в ефірі останньої передачі за нашою участю. Такі правила на кожному каналі. Образливо, що в погоні за рейтингами переступають через людей.
– Навколо розшифровування назви вашого гурту було багато фантазувань. Може розповісте щось новеньке?
– У період горбачовської відлиги було спецвидання для наркодиспансерів – журнал «Тверезість і культура». Хоча це абракадабра, бо культура – це стрижень. Є гарна приказка: не ім’я красить людину, а людина – ім’я. Можна було взяти веди чи брахми і щоразу розповідати, що «мені наснився якийсь монах» і т. д. У нас мода гнатися за тим, чого не розумієш. Буває, хтось начитається якихось словечок, і все життя їх розказує. А зачепи його глибше – нічого не скаже.
– Як реагуєте на нинішні події в Україні та чи готові запропонувати якусь альтернативу як історик?
– Без посмішки тут – ніяк. Верховна Рада – серйозний конкурент для шоу-бізнесу, бо відбирає глядача. А взагалі‑то боляче. Таке враження, що прийшли чуваки і вирішили домовитися, що між собою поділити. Думаю, дуже швидко це буде стосуватися кожного українця, який відчуває себе господарем на цій землі. Не за горами час, коли скажуть: забирайтеся, хлопці, піднімати Сибір, а на ваше місце веземо чукчів. Треба боротися не словом, а дією. На жаль, у нас позиція «моя хата скраю» і «аби гірше не було». Жевріє надія, що коли всі посадять картоплю, то зрозуміють, що колорадський жук – не найгірше.
Comments are closed.