– Василю, рішення художньої ради було для вас несподіванкою чи очікуваним результатом?
– Звісно, несподіванкою, тому що на конкурс було подано декілька кандидатур. І, зрозуміло, що ніхто не знав, за кого проголосує художня рада. Тому зараз мені надзвичайно приємно. Але в будь-якому разі я був до цього готовий. Тому що кожна людина, коли до чогось готується, чогось дуже хоче, вірить, що її оберуть, то так і стається. І це дуже приємно.
– Які події передували цій перемозі?
– Досвід уже є. Я виступав і на «Слов’янському базарі», і на «Новій хвилі». Але, що стосується «Євробачення», то в Україні так склалося, що майже у всі комерційні канали, структури, радіостанції «пролізти» дуже складно.
Тому потрібна якась подія, через яку можна було би вийти до людей, до глядачів і показати свій талант, вокальні дані, заспівати. Щоб люди побачили, почули тебе і почали про тебе говорити. Тому, власне, я подумав, що «Євробачення» – це якраз найрозкрученіший конкурс, який може кардинально змінити моє життя і донести до людей мою творчість. Саме тому мені дуже хотілося поїхати на цей конкурс, бо далі працювати стало дуже складно.
– Скільки часу ви вже на сцені?
– Я скажу, що 1998 року зіграв у мюзиклі «Екватор», де починали кар’єру Тіна Кароль, Світлана Лобода та інші. Також був солістом оркестру в Білорусі під керівництвом Фінберга, взяв участь у ретро-фестивалі в Італії. Потім були ті самі «Слов’янський базар і «Нова хвиля».
Я ще на «Новій хвилі» хотів на «Євробачення», але розумів що це – великі кошти, великі фінансові витрати, тому був ще не готовий. Але у минулому році поставив собі за мету: треба вже готуватися і пробувати свої сили. Так і сталося.
– Кажуть, що конкурсну пісню для вас може написати кожен, хто забажає…
– Вся інформація буде на нашому сайті, а також на сайті Першого національного каналу. Буде повідомлення, куди можна надіслати свої пісні. Ми їх прослухаємо і виберемо те, що нас зацікавить. Може це буде не одна пісня, а – чотири-п’ять.
– До якого часу має відбутися цей процес?
– Мені здається, до кінця лютого все повинно бути готово. Вже має бути пісня і потрібно почати знімати кліп. Потім потрібен час, аби розкрутити пісню, щоб вона лунала в усіх країнах Європи з усіх радіостанцій.
– Останнім часом склалася така закономірність, що ви – четвертий представник від Прикарпаття, який представляє Україну на «Євро-баченні». Чи можна говорити про так званий другий «Станіславський феномен», тепер уже зі співаків?
– Мені важко про це говорити. Напевно просто так складається доля. Але ж на Прикарпатті взагалі живуть талановиті люди! Я думаю, це нормально. Тішуся з того, що ми з Івано-Франківщини…
— І насамкінець, передноворічне привітання від Василя Лазаровича для земляків‑прикарпатців?
– Бажаю, щоб вони були здорові, щоби жодні епідемії до них не чіплялися. Щоб у наступному році у них зростав добробут, були благополуччя, мир, злагода, порозуміння, повага один до одного. І основне: щоб усі жили в достатку.
Досьє
1981 – народився у селі Баня-Березів Косівського району на Прикарпатті;
2002 – отримав диплом вокаліста університету ім. Стефаника в Івано-Франківську; зіграв Олександра ІІ у мюзиклі «Екватор»;
2004 – протягом року був солістом білоруського оркестру під керівництвом Михаїла Фінберґа; виступив на конкурсі «Слов’янський базар»; взяв участь у ретро-фестивалі «Пісні 50‑х років Італії»;
2007 – посів дев’яте місце на конкурсі «Нова хвиля» в Юрмалі;
Зараз є студентом п’ятого курсу оперного відділення Київської консерваторії.
Випустив два альбоми.
Редакція дякує Роману Калину за допомогу в організації інтерв’ю
