Надія Шегда Вісім молодих поеток приїхали до Івано-Франківська, щоб поговорити про жіночу поезію, почитати її. За словами організатора і координатора проекту Альбіни Позднякової, «жіноча поезія не тільки соплива, і не обов’язково фемінна. У ній багато й чоловічих рис, — саме це ми хочемо висловити».
Сміливі і ладні навіть у час фінансової кризи на чималі витрати (дорога, харчування) дівчата разом з віршами привезли такі-собі підсилювачі — візуальні образи-історії у відео- та фотоформаті, що були запланованою ілюстрацією під час читання віршів.
Альбіна Позднякова назвала їх найяскравішими молодими українськими поетками. Катерина Бабкіна, Мар’яна Максим’як, Вікторія Черняхівська, Оксана Васьків, Лариса Радченко, Юлія Стахівська, Ірина Шувалова — за допомогою поезії говорили про те, про що не могли мовчати: насильство, зрада, одвічні онтологічні проблеми.
Більшість із присутніх, до речі, могли впізнати хіба що Катерину Бабкіну, яка розпочинала свій творчий шлях з Франківська, її рідного міста (входила до літугрупування „Біла риба», яке координував Денис Данько).
Присутня на поетичних посиденьках франківська поетка Галина Петросаняк, яка, до речі, керує літературною студією „Нобель», зауважила: «Якщо ретроспективно, то, очевидно, ці молоді жінки цікаві, начитані, вишколені, зрештою, — інші, аніж ті, що писали 10 років тому». Стосовно бодай умовного поділу сучасної української поезії на чоловічу і жіночу, то, за словами відомої поетеси, яка опікується молодими талантами, його провести можна. Та варто зазначити, що жінки багато читають. І найчастіше — це чоловічі тексти, тим паче, їх загалом значно більше.
«Є поезія, де автор не виявляє себе як стать. Мені це здається, — каже Галя Петросаняк, — шляхетнішим і вищим. Але то мої вподобання».
Цікаво, а кого читають молоді авторки? Ось результат від Ірини Шувалової та Альбіни Позднякової: Лорка, Рільке, Мандельштам, Бродський, Антонич, Стус, Римарук, Костенко, Кіяновська.
Що ж, обрамлені у візуальне мистецтво поетичні читання чи ні, римована пишеться поезія чи неримована, з претензією на епатаж чи з його відсутністю, найголовніше, що вона є — у Києві, Тернополі, Львові, Івано-Франківську…
