Галицький художник Володимир Сірко вже понад 30 років займається розписом церков та іконописом. Каже, для нього це своєрідна медитація та очищення.
Володимир Сірко якраз працює над копією чудотворної Гошівської ікони
Церква у селі Залуква, що біля Галича, – чи не єдина на Прикарпатті, побудована в радянські часи – наприкінці 1980-х. Зараз її оновлюють, розписують.
У середині храму все заставлене риштовкою. Нагорі працюють троє художників. Усі тепло закутані та зосереджені на роботі. Один малює орнаменти, інший робить позолоту, третій шліфує карнизи. По риштуванню з легкістю забирається високий сивуватий чоловік з бородою. Там нагорі він настановляє молодих колег, каже, де підправити, а де переробити.
Це – Володимир Сірко, він тут за головного. Чоловік уже понад 30 років займається розписом церков, реставрацією та іконописом. Каже, все почалося ще зі студентських часів, коли знайомий священик із села Вістова Калуського району запросив його написати ікону до храму.
У храмі в Залукві нині розписаний лише купол
«Там я стикнувся з геніальними роботами Корнила Устияновича, – говорить художник. – Побачене просто перевернуло мій світогляд про розпис і про саму ікону. Такі там були потужні речі, якась машина часу! Коли працював з роботами Устияновича, то було враження, ніби я спілкувався з ним. Бачив, як він працював, як розводив фарби й шукав колір, яким пензлем працював. Інколи навіть бачив відбитки його пальців».
З того часу Володимир Сірко розписав десятки храмів Прикарпаття, працював у Польщі, Македонії, по всій Україні. Наприклад, церкву-маяк Святого Миколи Чудотворця в селі Малорічинське, що поблизу Алушти, три роки розписувала «збірна» галицьких і київських художників.
За словами пана Володимира, робота з іконами й розпис церков є своєрідною медитацією. «Це дисципліна, бо багато чого собі не можна дозволити, як інші художники, – каже Сірко. – Мусиш добре вивчити тему, а ще багато працювати над собою. Ти ж робиш твори, які впливають на людей! Вони повинні розмірковувати над ними. Це така постійно діюча експозиція. Якщо ти зробив якийсь огріх, то він буде мозолити очі. Усе видно, всі оголені нерви та душу художника. Тому відповідальність тут надзвичайно велика».
Є канони, як має виглядати оздоблення храму. Багато залежить від того, який празник домінантний у цій церкві. Наприклад, у Залукві святкують два храми – на Петра і Павла та Покрову. Тому цим святам буде виділене особливе місце – у вівтарній частині. Наразі там поки що сірі стіни. Всі основні зображення Володимир Сірко робитиме сам.
Художники з легкістю забираються на це риштування
«Вівтарна частина храму виношується в моїй голові вже більше року, – говорить художник. – Зроблено багато ескізів. І кожен день ти сумніваєшся – так чи не так – перекручуєш композиції в голові. Хочеться зробити так, аби воно гріло людей, виховувало, несло позитивні емоції, аби вони з легкістю й чистотою сприймали цю роботу».
Доводиться багато читати про того чи іншого святого, бо потім ті знання він і переносить на стіну, каже Сірко. Не раз доводилося розписувати храмові стіни на колінах, лежачи, а то й висячи вниз головою. Сміється, що солі в організмі не застоюються.
Про те, що це його покликання, пан Володимир упевнюється кожного разу, коли приступає до роботи. «От, ти працюєш на риштуванні, малюєш і ловиш себе на думці, що це вже було, – розповідає художник. – Є відчуття, що ти вже був у цьому храмі. Знаєш якісь його найменші деталі, хоч досі там не бував. А одного разу я писав ікону Марії Сніжної. У майстерню постукав друг. Дивлюсь на нього, а він такий маленький, як мурашка. Далі він зайшов, щось сказав і підріс. Потім сказав ще два-три слова і став ростом, як я. Пізніше я собі це розшифрував так, що це не він був як мурашка, просто я був у якомусь іншому вимірі – десь високо, а потім спускався до нього».
За словами пана Володимира, потім ту ікону Марії Сніжної повезли до Риму, де її освятив Іван Павло ІІ. А згодом до нього зателефонували священики та повідомили, що ікона заплакала. Нині цей образ знаходиться в Ужгороді.
Зараз Володимир Сірко ще працює над копією Гошівської ікони – робить її для однієї родини з села Липівка.
«Нічого випадкового в житті не буває, – впевнений він. – Якось поїхав до Гошева, ходив там, роздивлявся. Розговорився з жінкою, яка сказала, що 50 років їхня родина ховала у себе на горищі той чудотворний Гошівський образ. Здогадалися, що він непростий, лиш тоді, коли біля нього зацвіла суха вербова гілочка. Образ повернули, а зараз побудували капличку в селі, тож попросили зробити туди копію».
Поза іконописом Володимир Сірко працює в жанрі пейзажу. Каже, крім іконопису та розпису храмів, спілкування з природою – це єдина річ, коли ти знаєш, що тебе не обманюють.
