Культура

Прогулянки з Каменярем

Google+PinterestLinkedInTumblr

Іван Бондарев Чомусь так повелось, що про великих людей ми згадуємо лише у зв’язку з їхніми ювілеями. До 100, 150, 200 і далі –річчя виходять численні книжки, відкриваються пам’ятники і меморіальні дошки, перейменовуються вулиці, села і навіть міста. При чому все подається з таким пафосом та офіціозом, що складається враження, ніби цей великий тільки творив, страждав, боровся чи обесмертнював своє ім’я для нащадків. Таке «життя після смерті» не оминуло і патрона нашого міста — Івана Франка. Проте він, як і ми з вами, був звичайною людиною. Тобто їв, пив, спав, гуляв, кохав і навіть (най вибачать мені академіки) справляв природні потреби. Розповісти про зв’язок Івана Франка з нашим містом простими словами і є мета цієї статті.

 

Перший візит

Вперше Іван Франко побував у Станиславові у червні 1880 року. Але тоді місто не дуже приязно зустріло майбутнього генія української літератури. Під час слідування з Коломийської в’язниці у заслання в рідне село Нагуєвичі, Іван Франко провів ніч у поліційних арештах в підвалах ратуші. Вранці, вулицею Сапєжинською (Незалежності) під конвоєм жандармів його перепроваджено на залізничний вокзал і звідти доставлено у кінцевий пункт призначення. Мимоволі згадуються відомі рядки зі шлягера Михайла Круга «Владимирский централ, этапом из Твери…»

 

Друге кохання

Інше з’явлення поета в нашому місті оповите ореолом романтики. Тут він зустрів своє друге кохання. Будучи у 1883р. в гостях у свого університетського товариша Владислава Дзвонковського, Франко познайомився з його сестрою Юзефою і… закохався. Невдовзі він запропонував гордій шляхтянці руку і серце, але, краще послухати самого поета: «Я хотів женитись з нею, та вона, чуючи в собі початок сухіт (туберкульозу), відправила мене і в кілька літ пізніше вмерла». На пеший погляд все виглядає шляхетно: Юзефа, розуміючи, що помирає, відмовляє поету, аби врятувати його від страшної хвороби. Але якщо подивитись по хронології, то померла Дзвонковська лише у 1892 р., тобто через 9 років після освідчення. Скоріше всього туберкульоз тут ні до чого. Просто Юзефа, як представниця хоч і збіднілого, але все ж таки аристократичного роду, не змогла піти на явний мезальянс із рудим бойком, сином сільського коваля. Наслідком цієї мелодраматичної історії стали рядки з культового вірша «Тричі мені являлася любов»:

Явилась друга — гордая княгиня.
Бліда, мов місяць, тиха та сумна.
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна!»
І мовчки щезла там, де вічно темно.

До речі. Довший час вважалось, що зображення Юзефи Дзвонковської не збереглось, але, зайшовши в Інтернет, я майже зразу натрапив на її фото. Симпатична жіночка, якщо підстригти і нафарбувати.

Після смерті Юзефу поховали на міському християнському цвинтарі, який було знищено у 1980?х роках. А у 2006 році, за сприяння мера Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса, могильну плиту відновлено.

 

Адреси Івана Франка

Краєзнавці нараховують 19 адрес перебування Івана Франка у Станиславові. Багато будинків не збереглось до наших часів. Так, наприклад, на місці садиби родини Дзвонковських тепер височіє один з корпусів локомотиворемонтного заводу. Цей список можна продовжувати довго, але ми зупинимось на існуючих адресах.

1. Ратуша. Підвали, де знаходились поліційні арешти (по-нашому «обєз’яннік»), червень 1880 р.

2. Вулиця Ринок, 6. Присутність на установчих зборах «Товариства руських женщин» на чолі з Наталією Кобринською 7 (8) грудня 1884 р. Є меморіальна дошка.

 

 

 

 

 

3. Галицька, 7а, будинок міщанського казино (колишня гаупт­вахта, а тепер бібліотека мед­академії). Тут він був присутній на Шевченківських вечорах 1 квітня 1889 та 31 березня 1890 р. При чому на останньому поет читав доповідь про «Тополю» Тараса Шевченка, а його «темно?синій костюм та вишивана сорочка із синьою стрічкою» викликав не менший резонанс, ніж сама доповідь. Є меморіальна дошка.

4. Незалежності, 5 (тепер тут товариство афганців), у це приміщення, яке орендувало товариство «Руська бесіда», Іван Франко завітав 31 березня 1890 р.

5. Шевченка, 84, у редактора журналу «Зоря» Василя Лукича поет навіть провів ніч з 31 березня на 1 квітня 1890 р. Цей профе­сор мав досить кумедний вигляд, постійно вештався містом з якимись паперами, рукописами та манускриптами, через що і став персонажем іронічного вірша:

«По Липовій, по вулиці
Іде панок аж кулиться,
Несе пачок за сорок,
Нав’язаних до торок».

Сьогодні цей будинок перебуває в аварійному стані, половина його знесена, і взагалі він досить жалюгідно виглядає у порівнянні із сусіднім розкішним особняком якогось «нового українця».

6. Низова, 5 (найстаріша лазня України). В цьому приміщенні Іван Франко та Михайло Павлик провели збори радикальної партії, які відбулися 7 червня 1892 р.

 

 

 

 

 

7. Низова, 4 (тепер, в цьому одноповерховому будинку розташувався магазин іграшок). Тут 7 червня 1892 р. Франко гостював у вчителя Івана Яхна, до речі, власника тої самої парової купальні.

 

 

 

 

 

8. Чорновола, 4 (найбільший орієнтир — магазин СD дисків). 26 листопада 1911 р. поета приймало товариство «Українська молодіж».

 

 

 

 

 

9. Шевченка. 44а (юридичний інститут Прикарпатського університету). У 1912 або 1913 р. Іван Франко зустрічався з учнями української гімназії.

 

 

 

 

 

10. Січових стрільців, 24 (тепер дешева їдальня, або «Бомбей»). Достеменно відомо, що у листопаді 1911 великий поет саме тут читав свою безсмертну поему «Мойсей». Є меморіальна дошка.

 

Бізнес

Восени 1883 р. Іван Франко вирішив переїхати до Станиславова, одружитись на Юзефі Дзвонковський, та разом зі своїм другом Михайлом Павликом зас­нувати на землях дружини хліборобську спілку. Але із відмовою гордої панянки Франко втратив шанси отримати майже цілий гектар зем­лі у передмісті. Можливо, місто втратило успішного фермера, проте Україна отримала великого поета.

 

Політика

Як і всі свідомі українці, Іван Франко активно займався політикою. У 1892 році він, разом із своїм приятелем Павликом, задумав провести у Станиславові віче радикальної партії.

Для такого відповідального заходу знайшли гідне місце — ресторацію Седельмайєра, зали якої могли вмістити до 500 осіб. Але перед самим початком зборів австрійська влада «салю сю узнала за небезпечну» для скупчення такої кількості людей. Але підступність імперського режиму не завадила молодим радикалам. Віче провели у вестибюлі міської лазні, що і зараз функціонує на вулиці Низовій. І хоча пізніше Франко і Павлик мали деякі проблеми з поліцією, на щастя, все обійшлось. Так наша лазня стала пам’яткою історії, і власникам варто задуматись про заміну скульптури Нептуна, який прикрашає фасад, на фігуру поета-революціонера. При чому русалок бажано не чіпати.

 

Історія

Крім поезії, прози і політики, Іван Якович цікавився ще й історією. В тому числі і Станиславова. Так, він записав і опублікував народну «Пісню свіцку о ля­хах з москалями», де висвітлюються події облоги Станиславова у 1764 р., описав мітинг українців у статті «Руський фестин в Станиславові дня 30 мая 1848 р.». Завдяки Франку побачили світ спогади станиславівського бургомістра Вісґофера про польську окупацію міста у часи наполеонівських війн. Але головний внесок вченого у міське краєзнавство ще й досі не оцінений сучасниками. У 1898 році він купив архів колишнього старости станиславівського округу Остермана. Архів являв собою три грубезних томи загальним обсягом понад 2000 сторінок, які охоплювали період з початку 30?х років до 1884 р. Всі ці папери Франко передав у біб­ліотеку Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, де вони сьогодні із нетерпінням чекають на свого дослідника.

 

Діти

У 1939 році до Станіслава приїжджає син Каменяра — Тарас Франко (1889?1971). За більшовиків він працював вчителем російської мови та літератури. З початком німецької окупації Тарас вже викладає німецьку мову у торговельній гімназії. Мешкав він по вулиці Шевченка, 95 разом із дітьми Зіновією, Любою та Роландом. У 1945 році Франко-молодший переїхав до Львова, а на згадку про його перебування у нашому місті залишилась меморіальна дошка за вказаною адресою. І дошка ця чомусь із помилкою, тобто замість 1939 (рік приїзду Франка до нашого міста) стоїть цифра 1936.

 

Перейменування

9 листопада 1962 року указом Президії Верховної Ради УРСР місто Станіслав перейменовано на Івано-Франківськ. Перед тим урядовці звернулись до сина великого поета, Тараса, із запитанням, чи доцільно перейменовувати місто. Той в принципі був не проти, але як професійний філолог порадив назвати місто скорочено «Франківськ». Але тоді ще був живий генералісимус Франциско Франко, якому іспанські республіканці свого часу кричали «Но пасаран». Щоб пересічні прикарпатці не плутали того Фра/нко із тутешнім, місто все ж таки отримало назву Івано-Фран­ківськ.

 

Пам’ятники

Перший пам’ятник Каменяреві встановлено до сторіччя його дня народження, тобто у 1956 р. Бюст зі шлакобетону прикрасив автобусну зупинку села Опришівці. Але через нестійкий матеріал вже через 20 років кам’яний поет набув жахливого вигляду і його демонтували.

Другу спробу зробив архітектор Болюк у 1978 р. Тоді погруддя поета встановили у скверику на однойменній вулиці. Тут його можна побачити і сьогодні.

І нарешті третя, найофіційніша реінкарнація Івана Франка відбулась у 1995 р. Тоді стараннями митців М.?Посікіри, Л.?Яремчука і В.?Каменщика на майдані Неза­лежності постала монументальна фігура патрона міста. Для виготовлення на бронзу переплавили статую Леніна, і це далося взнаки — поет вийшов якимось скутим, сумним і приреченим. Проте на церемонії відкриття був присутній онук Франка — Роланд, якому скульптура сподобалась. А якщо і не сподобалась, то виду він не подав.

 

Бестселери

У 1996 році весь читаючий світ України потрясла новина! У видавництві Лілея-НВ вийшла книга знаного історика Петра Арсенича «Прикарпаття в житті Каменяра». Не встигши вийти, праця миттєво стала бестселером і нині її не знайти на полицях жодного з франківських магазинів. Не важко здогадатись, що ця бібліографічна рідкість є настільною книгою кожного франкознавця міста і області. А до 150?річчя поета головний історик міста Богдан Гаврилів презентував свою працю «Іван Франко в Станіславові», яку також важко придбати.

 

Музей

В Івано-Франківську є краєзнавчий музей, музей Олекси Довбуша, музей визвольних змагань, музей Героїв Дніпра, Літературний музей Прикарпаття, Художній музей і навіть родинний музей Гриневичів. Тобто маємо цілий спектр культурних закладів за винятком одного — власне музею Івана Франка. Одного часу його планували відкрити на вул. Січових Стрільців, 24, де поет читав свого «Мойсея». Проте незабаром це приміщення відійшло у приватну власність, а міську і обласну владу більше цікавить спорудження музею Степана Бандери. Можливо колись можновладці вшанують пам’ять Каменяра, але до 200?річчя його ще ой як далеко.

 

Відкриття

Питання перебування Івана Франка у Станиславові вивчав не тільки Петро Арсенич. До висвітлення цієї теми спричинились Богдан Гаврилів, Іван Білінкевич, Михайло Головатий, Василь Бурдуланюк та інші. Кожен з них вніс щось нове у вивчення зв’язків поета з нашим містом. До цієї, не побоюсь цього слова, плеяди науковців вирішив приєднатись і я. І ось чому.

На даний час відомо 19 станиславівських адрес Франка. Погодьтесь, цифра не кругла і тому важко запам’ятовується. Треба знайти ще одну! Для її встановлення мені довелось зануритись у мемуари сучасників, проштудіювати праці дослідників, капітально понишпорити в Інтернеті. В діло пішла навіть копія карти Станиславова сторічної давності, де прапорцями відзначались місця перебування поета. В кінцевому результаті я прийшов до висновку, що в Івано-Франківську збереглась споруда, яку поет просто не міг оминути. Ця двадцята адреса — Привокзальна площа, 8 або ЗАЛІЗНИЧНИЙ ВОКЗАЛ!!! Отже, пропоную 27 серпня 2009 року урочисто відкрити там меморіальну дошку, аби приваблювати потенційних туристів просто з перону.

До речі, встановити дошку набагато простіше (і дешевше), ніж відкрити музей.

Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.