Надія Шегда Його називають одним із кращих літературних критиків України. Нещодавно він очолив івано-франківську письменницьку організацію. Кілька днів тому Євген Баран повернувся з Києва, де був на засіданні експертної ради рейтингу «ЛітАкцент року». На комісії обговорювали твори українських авторів, що будуть визначені як успішні або ж невдалі книги року.
—?Пане Євгене, хто в цьому році претендує на премію «Золота булька»? Чи є такі серед прикарпатських літераторів?
—?Наразі одним із претендентів на номінацію «антипремія» маємо Павла Гірника. Книга справді видана невдало. Комісія ще буде збиратися чотири рази. Гірник, думаю, не замінить на достойному посту Ірену Карпу з її «Доблом і Злом». Хоча у звертанні антиуваги на книгу Гірника є свій хосен, бо ні молоді, ні старші автори не мають права ставитися нехлюйськи до видання книги.
—?Як думаєте, така відзнака стимулюватиме до якісного писання та видання чи це, швидше, чергова нагода для епатажу?
—?Зараз маємо таке покоління авторів, які чекають, щоб їх негативно відзначили. От Кокотюха, приміром, бідкається на форумах, чому його не нагородили. До яскравих представників ринкової кон’юнктури, на мою думку, належать і Юрій Винничук, і Андрій Курков. До літератури вони не мають стосунку. А Куркова, наприклад, навіть запросили у склад журі по присудженню премії імені Шевченка.
—?Чи можна говорити про незаангажованість, коли йдеться про преміювання на місцевому рівні?
—?Я би не сказав, що при відборі відбувається якась маніпуляція. Проблема пов’язана з нечіткістю виписаних положень. Минулого року я з тієї ж причини заявив про вихід зі складу комітету по присудженню премії імені Василя Стефаника. Хоча сьогодні, вже в іншій іпостасі, знову беру участь у комісії.
—?Подейкують, що спілка — то пережиток минулого. Буцімто самодостатні творчі особистості цього не потребують. Інші кажуть, що не хочуть бути поруч із тими, хто за радянських часів писав ганебні тексти на бандерівців, а зараз у книжках видає себе за великого українця. Що скажете?
—?У будь-якій країні є творчі спілки. Люди мають об’єднуватися, шукати якогось захисту. Якщо влада репрезентує себе як проукраїнська структура, то не повинна оминати спілку літераторів. Сьогодні письменницьку організацію просто забули. Коли Путін прийшов до влади, то закликав трьох Михалкових і запитав, що потрібно, аби підняти Росію. Ті відповіли — підняти книговидавництво і популяризувати кіно. А що в нас?
—?Талановиті автори і фахові критики — явища взаємообумовлені. Критик очолив обласну спілку письменників. Які зміни її чекають?
—?Нинішня спілка — різнорідний, але нормальний творчий організм. Чому ми всі чекаємо чогось від спілки, а не проявимо власну ініціативу? У нас є літератори, які вважають: коли немає повної зали, то нема чого робити презентацію. А гординя — один з найтяжчих гріхів, нехай би читали Біблію. І не боялися напівпорожньої зали, а боялися себе, що стають порожніми як вулик. Бо балаганити на публіку вміємо, а наодинці з людиною не знаємо що сказати.
—?Як із фінансовим станом спілки?
—?Ніяк. Дещо допомагала обласна рада, депутати-письменники. Треба мати хоч 10 тисяч, щоб не замерзнути взимку, а кошти вже закінчуються. Але думаю, що і місто, й область сприятимуть нам, аби не просто виживали, але й чулися потрібними. Якщо місто хоче втрачати своє обличчя, нехтуючи творчими спілками, то будьмо готові, що через 30?40 років будуть узаконені та легалізовані лише ігрові автомати і борделі.
—?Скільки зараз спілчан, який середній вік представника письменницької організації?
—?Маємо 52 члени спілки. Середній вік, як це не прикро, — 60 років. Найстарші з 1930 року: Павло Добрянський — гуморист і Микола Мироненко — публіцист. Наймолодшій письменниці Ірині Лембрик — 28. І це парадокс, бо молодших, на жаль, немає. Треба активних людей, а таких лише 15?17. Членський внесок спілчанина 35 гривень на рік. Єдина перевага, що їх дозволено використовувати на розвиток організації.
—?Яким є ваше ставлення до комісії моральності, яка забороняє твори з нецензурною лексикою, вульгаризмами? Тим паче, що в Луганську, наприклад, серед таких письменників прозвучав і Андрухович. Як гадаєте, до Франківська дійде?
—?Таких речей треба уникати і не дозволяти.
—?Яким чином, як голова спілки, ви будете не дозволяти?
—?Не буду брати участь, бо це не стосується літератури. Молодь зараз і так не читає. Формувати інтерес до книжки через нездорові сцени не потрібно. Більшість літераторів, доробок яких щось важить, теж мають негативне ставлення до цієї комісії. Сьогодні надмір відверто порнографічного і вульгарного, не мистецького. Але цензурування і заборона є небезпечними. Ми ще не відійшли від одного тоталітарного мислення. Давайте будемо говорити, що Андрухович — ворог. То що… ми повинні його вбити? Абсурд!
Якщо формується цензура, то хочуть маніпулювати свідомістю. Нехай роблять це по?іншому. Де розмови про мистецтво, зустрічі з митцями? Замість того, щоб керувати державою, у нас на каналах — політ-шоу. Де громадське радіо, телебачення? Ці речі треба робити, а не бавитися в цензуру. Тоді все буде на своїх місцях.
—?Як стримати видання графоманської літератури? Від кого має бути контроль?
—?Треба влаштовувати експертні ради. Видавництва з творчими спілками не співпрацюють. Їм до лампочки рівень, це бізнес. Ці книжки не мають рецензентів, редактора. Такі видавництва — ширпотреб і заробітчанство. Рванув — вхопив, видав. Жодної програми і перспективи.
—?У Франківську є видавництво, яке хоча б наближається до взірцевих стандартів?
—?Немає.
—?Чи не буде ваше головування шкодити роботі літкритика?
—?Не можна постійно спекулювати на кабінетній роботі. Можливо, спілка мене навіть більше дисциплінує. Бо я по своїй натурі людина лінива, розхолоджуюсь. А так, певно, вже не матиму часу на споглядання-медитацію.
—?Чи відчуваєте упередження до себе як новообраного голови?
—?Будь-яка зміна іпостасей не відбувається без внутрішніх чи зовнішніх конфліктів. Така, на жаль, природа людини. Про це можна говорити багато, а можна й помовчати. І так буде краще для усіх — симпатиків і недоброзичливців. Час покаже, наскільки якісними були зміни, і чи взагалі вони були потрібні на цьому етапі.
Є ще один фактор, дуже небезпечний для творчої організації. Це коли нею пробують маніпулювати якісь позалітературні сили. Спілка — громадська організація. Але вона завжди стояла і стоятиме на захисті державницьких, національних інтересів. І ті сили, які не тільки декларуватимуть світоглядну подібність чи так званий мітинговий патріотизм, й на ділі будуть підтверджувати державницькі пріоритети, матимуть у спілці ідеологічного партнера.
І ще. Казав класик «марксизму-лєнінізму»: жити у суспільстві й бути вільним від нього — неможливо. Тому уникати суспільного заангажування спілка не зможе і не матиме права, якщо українство опиниться під загрозою.
Це я озвучую для того, аби не думали, що спілка перетвориться в аполітичний і споглядальний організм. А щодо іншого: поживемо-побачимо…
Comments are closed.