Роман Фабрика Як журналістові мені приємно відкривати для українців, для наших краян з різних причин незаслужено призабуті імена відомих людей минулих десятиліть. Так, свого часу розповів про Миколу Саєвича, згодом про Олексія Колянковського, Теофіла Кисілевського… 70?80 років тому це були активні українські громадсько-політичні діячі, відомі господарники, науковці. Однак, з відомих багатьом причин, починаючи з 1939?го року ці імена були під забороною. Про них мало хто чув і знав, прізвища називали пошепки, майже нічого не розповідали дітям та онукам про дідусів і прабабусь… Таким був той, не так уже й далекий час. Тому сьогодні зі сторінок «Репортеру», можливо, вперше більш докладно уважний читач дізнається про жертовну долю, про життя і діяльність ще одного нашого призабутого краянина Миколу Бажалука.
Він народився 1881?го року у Вільшаниці неподалік Тисмениці. У Перемишлі закінчив гімназію, згодом навчався у Львівському та Чернівецькому університетах. Здобув ступінь доктора філософії. Син селянина Якова Бажалука, який, маючи велику сім’ю (семеро дітей), де Микола був найстарший, кілька років був на заробітках у Канаді. Повернувшись з країни кленового листа, батько зробив все можливе, щоб дати найстаршому синові добру освіту. Але Микола — запальний, активний студент, який близько зійшовся з такими діячами, як Михайло Павлик, Денис Лукіянович, Мирослав Січинський, Дмитро Вітовський, Іван Крип’якевич, Соломія Крушельницька у Львові бере участь в антиурядових студентських акціях, пов’язаних з вбивством студента Адама Коцка. Це юнакові коштувало ув’язнення, його виключили з університету. Цікаво, що історичний курс «Економічне і культурне життя в українсько-руських землях у XVII?XVIII століттях» Миколі Бажалуку викладав професор Михайло Грушевський. Про це свідчить запис у «Заліковому матрикулі» за 1903?1907 р., який нині зберігається в онука Миколи Бажалука — Ярополка. Але про нього піде мова дещо пізніше. А зараз ще один цікавий штрих з біографії Миколи Бажалука. У 1912 році в Чернівцях у друкарні товариства «Руської ради» українською мовою побачила світ комедія Жана Мольєра «Скупий». Переклад з французької здійснив доктор філософії, геолог Микола Бажалук з Вільшаниці Тлумацького району.
Починаючи з 1920 до 1939?го років, українці різними шляхами здобували освіту, але знайти відповідну працю шанси були мінімальними. Польська влада, урядовці не приймали українців на державні посади. Тому й здібний науковець, володар значних освітніх досягнень доктор філософії Микола Бажалук працював учителем гімназії. Доводилося часто змінювати місця проживання та праці. Архівні документи свідчать про його працевлаштування у Чернівцях, Кіцмані, Вижниці, Сучаві. В серпні 1923 року з Румунії прибув до Польщі. Працював у державних гімназіях Стрия, Ряшева, Сянока. На утриманні у гімназійного професора була дружина і троє дітей. Потрібно було багато працювати, мандрувати теренами Галичини, Буковини, щоб глибше пізнавати землю та її надра. Адже Микола Бажалук був геологом-нафтовиком. У той час таких фахівців було не так вже й багато. А роль нафти і газу у світовому господарському комплексі зростала, набувала стратегічного значення. І у 1928 році доктор Бажалук в журналі «Життя і Знання» друкує цикл статей «Нафта і споріднені твори природи», «Де знаходиться і як добувається нафтяна ропа», «Значення нафти». Того таки 1928 року у Львові видавництво «Просвіта» видруковує його книжечку «Нафта» (59 стор.) Фахівці, науковці високо оцінили цю працю. Незважаючи на популярну форму, орієнтацію на професійно не підготовленого читача, книга М.?Бажалука «Нафта» вирізнялася високим науковим і технічним рівнем. Цікаво, що на теми нафти і газу, їх видобутку і використання в 20?30?х роках минулого століття писали Данило Желехівський, Микола Тимошик, Євген Врецьона, і навіть Петро Франко — син Івана Франка — в популярній формі описує технічні засоби і технологічні прийоми будівництва нафтових свердловин. Глибокі знання з біології, хімії, мінералогії, літології, петрографії, палеонтології, філософії, педагогіки, добре володіння іноземними мовами допомогли авторові міні-енциклопедії «Нафта» досконалою українською мовою описати все, що стосується вуглеводнів, починаючи від історії видобутку і використання, складу, властивостей, геологічних умов залягання, походження, буріння, транспорту, переробки і т.?д. Цікаво, що після виходу в світ «Нафти» доктор Бажалук спільно з Е.?Жарським написали і видали популярний підручник з геології «Історія землі». Ця книга протягом 1932?1935 рр. витримала два видання.
Діяльність доктора Миколи Бажалука свого часу високо цінував колишній віце-президент Української нафтогазової академії Георгій Бойко. Він говорив, що в особі Миколи Бажалука українська нафтова наука втратила здібного вченого, який за сприятливих умов праці, за своєю підготовкою і знаннями міг би вирішувати не одне питання нафтової теорії і практики.
Міг би, але не зміг, бо десь наприкінці Другої світової війни був заарештований і відправлений в один з таборів Караганди. Але рідня й досі достеменно не знає подальшої долі Миколи Яковича Бажалука.
—?Невідомо, де похований, де могила, — з сумом і надією говорить його онук інженер Ярополк Бажалук.
Він народився у Сяноку в 1942 році. У той час його дідусь був гімназійним професором у цьому містечку. Уже пізніше, коли онук підріс, то дізнався, що його бабуся Станіслава Депутат походила із старовинного українсько-польського шляхетного роду Божемських-Щетельських. Цікаво, що один з родичів Юрій Щетельський був знаним у світі вченим-нафтовиком. Батько п. Ярополка — Мирослав Бажалук у 1935 році закінчив Люблінський католицький університет. Працював в адвокатській конторі. Його дружина, мама Ярополка — Стефанія Бажалук, уродженка лемківського села Явірник-Руський, була виселена з Бескидів в Радянський Союз. Після багатьох пригод родина опинилися в Станіславі. Пані Стефанія багато років була директором дитячої музичної школи №?1 в обласному центрі. Ярополк Мирославович після навчання у Львівській політехніці працював на різних посадах в установах, наукових організаціях, конструкторських бюро. Розробляв, випробовував нову техніку для нафтогазової промисловості. Тепер він очолює власну науково?виробничу фірму «Інтекс». Унікальні технології з інтенсифікації нафтогазовидобутку, розроблені його фірмою, застосовуються на нафтогазовидобувних підприємствах України, Китаю, Польщі, Болгарії, Чехії.
Продовжуючи цю оповідь про родовід Бажалуків?нафтовиків, нагадаю, що разом з Ярополком Бажалуком працює у фірмі «Інтекс» його син Всеволод. Він інженер, а його син, тобто правнук Миколи Бажалука — В’ячеслав готується до вступу в технічний ліцей університету нафти і газу. Династія нафтогазовидобудівників, яку започаткували Бажалуки?старші, має гідне і надійне продовження. З приводу цього виникає закономірне питання: «Чому б у тій же Вільшаниці одну з вулиць не назвати іменем Бажалуків? Вони цього заслуговують».
Comments are closed.