Ярослав Ясінський, член НСЖУ Кожен приходить у велику літературу з чимось особливим. Василь Рябий з Коломиї, який засвітився 1990 року збіркою віршів «Грань», виданою столичним видавництвом «Молодь», здивував творчу публіку книгами з паліндромними назвами «Варта трав» (2004) та «Жалоколаж». (2006). До першої увійшло вісім збірок поезій, до другої — тридцять великих і малих вінків сонетів. Зокрема, сонетовінки, як зауважив критик Євген Баран, стали явищем літератури. «Жаколаж» номінувався 2008 року на Шевченківську премію.
У цьому ще раз переконуєшся, коли гортаєш сторінки однієї книги В.?Рябого, також з паліндромною назвою «Віно коконів». До неї увійшло десять збірок: «Розігріта дзига» (вибрані тексти), «Жорноарії» (медитації), «Скрізь» (мініатюри), «Течія кори» (сто стансів), «Розхристана ватра» (вінки сонетів і тріолетів, рубаї, вірші), «Зарінок чебрецю» (верлібри), «Нототон» (дитячі римованки, скоромовки, пересмішки), «Мешканець краплини дощу» (цикли, поеми, драматичні етюди), «Зашпори» (прозовірші), «Віно коконів» (паліндроми, зорові графічні опуси).
Ця книга з грандіозною складною поліфонічно пов’язаною між собою архітектурною будівлею, яку треба довго вивчати і з простими мірками тут робити нічого. Це майже триста сторінок текстів у дві колонки, за винятком двох збірок, відмінність ритмів, форм, які якимось чином взаємодіють, а як — це повинні досліджувати літературознавці. Так само вони повинні дослідити природу малого вінка сонетів, першовідкривачем якого є коломиянин.
Нагадую думку відомого поета, нашого краянина Василя Герасим’юка про творчість В.?Рябого: «Магія слова, чаклунська сила чаклунських словоплетів у поезії Василя Рябого сповідується одразу й незаперечно, повносило і повнокровно». Він, помітив поет і мовознавець з Одеси, Олексій Різниченко, багатий на новотвори, невичерпний у композиціях, різних віршованих формах, як зауважив наш земляк Петро Осадчук, його палітра, за спостереженнями цьогорічного Шевченківського лауреата Петра Перебийноса, «виграє не сімома барвами веселки, а тисячами відтінків незбагненного світу».
Звичайно, не просто збагнути таїну творення справжнього поета, який сміливо експериментує, бо творчість, повторюють критики, це і є експеримент, щоб знайти нові грані й можливості відображення світу. В.?Рябого треба прочитати всього, щоб пізнати метафору, бо від збірки до збірки він несподіваний. Іноді для самовираження і утвердження власного міфу йому достатньо сповідування своєї філософії «світоряботіння», і мініатюри ( «жилкується рука фігурного листка чи скрипка у звуках»), а іноді його письмо наповнюють ширші ритми про людину і світ:
Від висі рівна городість у дерев
І не згинається від ноші
стовбур.
Тому мій зір і голову задер
До зір, хоча я від сльозини горблюсь.
Зняв пробу день зі слів й забув спитатися,
У кого яра влада гнути світ.
Поклони б’є і кланяється, кланяється
Низесенько за все вишневий цвіт.
Добре знаю творчість В.?Рябого, він завжди різний, вміє здивувати тих, хто щиро дивується, а не байдуже спостерігає. Його багаторічна праця «Віно коконів» — це, без сумніву, новий — творчий успіх, вагомий вклад в українську літературу нової доби.
