У вівторок, 3 лютого, помер Павло Загребельний, письменник, чия творчість викликала як захоплення, так і критику. Без якого не можемо уявити собі літературної України ХХ століття. З яким ми знайомилися ще в школі, ледь осилюючи величезний роман, і поверталися до нього знову, уже пізніше, дорослішими, шукаючи все нові книги.За життя він встиг отримати звання Героя України, став лауреатом Державної премії УРСР ім. Т.?Шевченка. За сорок років праці в українській прозі з-під його пера вийшло у світ більше 20 романів. Одним зі значних здобутків став роман «Диво» (1968), пізніше було створено цілий цикл історичних романів: «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан». Книги, які, можливо, не усі читали, але про які чули усі.Декілька слів на згадку про Павла Загребельного, про значення його творчості в українському літературному процесі висловили його колеги:
Петро Сорока, письменник, м. Тернопіль:
«Павло Загребельний — ціла епоха в українській літературі. Я зустрічався з ним усього кілька разів, але цього було достатньо, аби відчути, яка це харизматична постать, яка глибока натура, складна, світлоносна, християнська за світовідчуттям і світосприйняттям, без жодного хрестоматійного глянцю.
Я, здається, перечитав все, що він написав, і кожна з його книг стала подією в моєму духовному житті.
Він належав до когорти старих реалістів, великих стилістів, яких завжди було одиниці.
Хочу вірити, що він залишив свої щоденники, і тепер буду жити в очікуванні їх публікації».
Марія Вайно, письменниця, м. Київ:
«Загребельний — письменник своєрідного стилю, такого історичного простору в слові, якого практично не можна було спостерігати серед інших. Це дійсно істинний класик в нашій літературі. Серед українських класиків його твори чи не найбільше екранізовані. Для сучайної української літератури це неабияка втрата».
Євген Баран, літературний критик, м. Івано-Франківськ:
«Його смерть — втрата для української культури. Наприкінці минулого літа він надіслав мені свою книгу «Думки нарозхрист» і гарного листа. Загребельний хотів сказати добре слово тим людям, чий досвід і чия праця йому імпонували, він був уважним до молодого покоління. У час, коли розвалився СРСР і були зруйновані радянські авторитети, він був одним з небагатьох, від кого не відвернулися, кого письменники мали за взірець».
Ольга Слоньовська, письменниця, м. Івано-Франківськ:
«Письменник з талантом історика і археолога, який хотів показати українському читачеві високу цивілізацію, показати те, що ми не виросли в пустелі. Це письменник, якого в 70?х роках купити було не можливо. Без Загребельного українська література не була б тією, якою стала. До останніх днів життя (останній лист він мені надіслав приблизно місяць тому) він мав глибоке мислення. Він був письменником-істориком від Бога, адже жити в тоталітарній системі і вміти бути… дається зверху. Твори Загребельного для українського читача — це твори на виріст, а літературознавцям і критикам є над цим працювати».
Василь Добрянський, голова Івано-Франківського осередку Спілки письменників України:
«Павло Загребельний був літературним поводарем нашої обласної письменницької організації. Приїжджав до нас на століття Василя Стефаника, уважно вивчав наш фольклор, легенди, звичаї, що знайшло відображення у багатьох його романах («Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан»).
Особисто для мене Загребельний — яскравий зразок справжнього прозаїка, який потужно прив’язав себе до українського слова, — і постійно писав. Він мав кабінет, а в ньому не стіл, а бюро, біля якого писав і друкував навстоячки, зобов’язуючи себе до праці. Його твори читають в Європі. Я думаю, що мине хвиля тимчасовості, а твори Загребельного залишаться не тільки в українській, але й світовій літературі».
Comments are closed.