Надія Шегда Все просто: тільки одного разу треба перестати боятися бути дивакуватим і ненормальним
«Думав розповісти про мистецтво, а розповів про себе», — усміхнувшись, мовив автор персональної виставки наприкінці нашої з ним бесіди. Та хіба є віддільними творіння автора від нього самого, хіба не він сам у своїх творах?
Не помітити, як спалахували в очах вогники тих, хто прийшов на виставку (Художній музей, 11.12?1.01. 2009) Михайла Тимчука, було неможливо. Погляд мандрівних очей поспіхом переносився з картини на картину. Для когось побачене було великою несподіванкою, для когось — відкриттям автора, але однозначно для кожного з присутніх — джерелом потужної позитивної енергетики.
Те, що робить Михайло («беру фарби і малюю») він називає ворожінням. Тож, півмісяця хвилювань і депресій, два роки ворожіння, трохи грошей — і виставка готова. Назви до робіт — цитати з віршів колеги по роботі Тетяни Романишин. Серед них — «Стрибок у часі», «Магія життя», «Квіткова палітра», «Храм мистецтва», «Тепло ночі», «Осінній запах», «Журавлина осінь», «Мить цвітіння», «Бузкові кучері».
Роботи художника тематично різняться, але всіх об’єднує колір як згусток експресії, нестримності і прагнень, якими переповнене усе єство Михайла. «Хочу бути самим собою», — впевнено і переконливо найперше самому собі каже він, з усвідомленням того, що все ж формування художника найчастіше відбувається не без впливу мудрого наставника, яким для молодого художника, як він стверджує, є Михайло Дейнега. «Я не бачу, що і де в моїй картині є помилковим, а він виправляє — після чого картина починає грати. Пригадую, як одного разу ми їхали дорогою…»
Ось так, «перестрибуючи» з одного епізоду до іншого, отих «хочу бути», «можу» і «люблю» звучало безліч разів (приміром, «люблю вар’ювати і відчувати життя», «люблю казати, що хочу бути великим художником», «люблю запальні народні танці», «хочу бути неповторним і єдиним») як наслідок дозволеності собі бути самим собою.
Усі малюють олійними фарбами, а Михайлові хочеться їх змішати ще з якимись — і подивитися що з того вийде. Ось така природна легкість експерименту. А в неексперементальному, а осмисленому «хочу бути» — захований весь глибинний смисл і рецепт тієї вибухової енергетики, що ллється експресією, яка забарвлена у найяскравіші кольори життя.
Сугестією і жвавим, проте впорядкованим спокійним хаосом (якби це не парадоксально звучало) виливаються на тканину, папір, а найголовніше — у серця тих, чий зір спиняється на картинах Михайла, барви, що нуртують в його серці. Барви, що йдуть від душі, а в цьому — найбільша вартість творення. Адже така творчість запалює і спонукає реципієнта до творення своїми кольорами, своїми почуттями, власним розумом і талантом.
Попереду — виставка у Франції, Італії… А поки — гайда до Художнього музею, поки, як стверджує Михайло Дейнега, «він нині з нами».
