Культура

Дивовижі Галицької землі, або Декілька років потому…

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Надія Шегда Виставка творів молодих митців — випускників Львівської академії мистецтв, що відкрилася 28 травня, стала черговою окрасою зали Івано-Франківського обласного Художнього музею. 

 

Десять учасників — десять видів як образотворчого, так і декоративно-прикладного мистецтва — є окрасою експозиції, що творить ансамбль розмаїтості, багатства і неповторно-виразного колориту нашої області. Випускники Львівської академії є вихідцями з Івано-Франківщини, саме тому їхнє бажання показати свою творчість мешканцям нашого міста є цілком закономірним і зрозумілим. Ось і втілився задум, після якого визріла ідея об’єднатися у творчу спілку, адже для творчих людей дуже важливо мати однодумців.

Гуртуватися заради мистецтва, вивчаючи традиції давнини, переосмислювати старе, стаючи творцями нового і сучасного українського мистецтва — таким є бажання молодих художників, яким небайдуже, яким буде «завтра» українського мистецтва. За словами організаторів, виставка присвячена Дню захисту дітей, а також кожному з учасників.

Бойківські малюнок і колористика, тамбурна вишивка, мереживо і бісер, вмілі руки молодої майстрині Тетяни Знак та оригінальність втіленої нею ідеї — чудова сукня для ведучої на сцені.

Чарують і одразу привертають увагу і весільні костюми, створені Тетяною Знак у співавторстві з Мар’яною Паздрій, яка, як і Тетяна, працює в галузі дизайну одягу та сценічного костюму.

На відкритті виставки гармонійно спліталися у нерозривому ланцюгові українська пісня і вишивка. Дівчатами з Калуша, які зачаровували присутніх своїми голосами, була продемонстрована колекція одягу, що був створений для виступу на фестивалі «Пісенний сад» у Києві. «Найчастіше українське вбрання замовляють зі Львова, Калуша, Тернополя, з-за кордону і здебільшого саме для сценічних дійств. Та було б варто, аби не тільки у свята, але і в будень наш одяг мав принаймні елементи української вишивки. Впроваджуючи моду на українську вишивку, починати треба із себе…», — поділилась роздумами організатор вистаки пані Тетяна.

Іконопис, живопис, кераміка, текстиль, вітраж, графічні роботи — весь цей ансамбль витворює картину багатства уяви, фантазії і неповторності її творців.

Цікава і дещо незбагненна техніка вітраж.

Аби довідатись хоча б про деякі таємниці цього виду мистецтва, ми вирішили поспілкуватися із авторкою представлених на виставці робіт («Риба» та «Сльоза янгола») Наталею Гайдаш.

—?Наталю, розкажіть, як визначалися із напрямом, і чи нема спокуси поринути, скажімо, у роботу з керамікою, або ж втілювати цікаві ідеї у роботах з глини?

—?Здається, що могла б робити багато чого. Так сталося, що достеменно мала змогу оволодіти саме цією технікою, тому працюю зараз зі склом, і мені це подобається. Пригадую, що скло мені подобалося ще з дитинства, хоча й боялася його. Маю мрію зробити скляні декорації. А мій диплом був пов’язаний зі сценогрфією, у якій поєднується, до речі, багато чого — і аплікація, і графіка, й інші техніки.

—?А що це має бути конкретно, себто що за скляні декорації?

— (Усміхається). Надіюся, що знайдеться спонсор — і я зроблю велике колесо для етнічної вистави на купальську тему, яка мене дуже давно вабить. Можливо, приїду до Івано-Франківська з цікавим перформенсом.

—?З чого слід розпочинати роботу, втілюючи мистецький задум, працюючи у техніці вітражу?

—?Як і в будь-якій роботі найперше має прийти ідея. Через тебе має проходити інформація і торкатися якихось потаємних струн серця. Я довго думала над цим питанням і прийшла до висновку, що митець має бути індикатором, по?іншому неможливо. У Ремарка читала, що митець на все життя приречений страждати. Це так само, як для спортсмена тренажери. Страждання для митця — це ті ж таки тренажери, що не дозволяють черствіти. Друге, що є важливим, — це вже особисті вміння майстра втілити задум, укріпити роботу, щоби була технічно міцною і художньо продуманою, довершеною. Треба вміло підібрати кольорову гаму, добре нарізати, спаяти… А 90?% залежить від подачі, бо поганою подачею можна зіпсувати навіть ідеальну річ.

—?Вітраж як продукт для сучасного світу наскільки є актуальним? Чи маєте змогу достатньо заробляти?

—?Доводиться розділяти ті вироби, за реалізацію яких я живу (маю великий доробок), і ті, що створюю особисто для себе. Зараз люди у мистецькому плані вже більш освічені, проте техніка вітражу — це коштовна річ і, звісно, затратна при виробництві.

—?Звідси, очевидно, випливає складність у тому, щоби зберегти свій творчий почерк…?

—?Я намагаюся і себе не втратити, і для замовника зробити гарну річ. А тому часто доводиться працювати і художником, і психологом водночас, оскільки до кожного замовлення намагаюсь знайти індивідуальний підхід. Моя думка така: якщо людина є сильною духом і здатна себе зберегти, то збереже і свій талант. Якщо ж вона є слабкою, то може талант втратити. Я впевнена, що коли справжній художник візьме до рук пензлика, попередньо зупинившись на якомусь рівні, то він продовжить з того моменту, на якому зупинився, і піде далі. Втраченим буде хіба що певний часовий простір.

—?Яку роль для становлення і формування художника відіграє вчитель-наставник?

—?Найголовніше — це дати людині можливість у себе повірити. Коли у тебе вірить наставник — ти починаєш вірити у себе. Буває так, що наставник калічить свого учня, і часто це стає причиною того, що люди спиваються, їдуть глуздом. У мене все було добре. Завдячую своєму наставнику Василеві Дутці за те, що допоміг мені залишитись такою, якою я є, і сформуватись. Зараз щось приймаю, щось відкидаю, але можу мислити і творити сама.

—?Що, крім вітражу, є для вас настільки ж близьким іще?

—?Вітраж — техніка, що потребує логічного мислення. Відчуваю, що відколи займаюся вітражем (вже 7 років) стала більш зібраною, цільнішою. А цікавить багато: і одяг, і сценографія, і графіка, і живопис. Почала переходити на книжкову графіку. Співпрацюю зараз із львівською поетесою Надією Репетою, яка мешкає за кордоном, проте залишається великою патріоткою. Виношуємо з нею ідею абетки в українському дусі. За її задумом книга має бути у жовто-блакитних кольорах. Сподіваюсь, що до осені на книжковий форум щось зробимо.

Кажуть, що можна розпорошитись. Але сім періодів були у Пікассо, то може, є свої періоди і у всіх художників… Багато чим займався Врубель, Кульчицька, багато за своє життя зробив і Ґауді. Сподіваюсь, що вдасться і мені.

Поза мистецтвом Наталія Гайдаш себе не мислить. І хоч доводиться багато чим жертвувати, у світі творчості вона почуває себе так само природно, як риба у воді. Може, саме тому такою веселою, екстравагантною, кольоровою і привабливо чудернацькою є створена нею риба… Єдине, на що накладене у неї табу, — це душа, жертвувати якою художниця вважає зайвим і для себе забороненим. Душа має залишатися чистою, бо саме людські душі поєднують струни творчості, і таким чином наш матеріальний світ наповнюється красою, увиразнюється барвами і здатен спілкуватися мовою відчуттів.