Надія Шегда «Мене сформував дикий коктейль життєвих обставин», — однією фразою, та все ж виразно і відверто окреслила з оглядом на своє минуле своє сьогодення львівська поетеса. Розповідати про поезію, як і писати її, Маріанна Кіяновська може безконечно. 15 травня відома поетеса гостювала у «Химері», даруючи франківській публіці свої вірші. Світ побачила презентована збірка «Дещо щоденне».
Маріанна Кіяновська — авторка семи поетичних збірок, серед яких «Реінкарнація», «Книга Адама», Звичайна мова». Шлях до останньої був тривалим, оскільки виходу збірки передувала творча перерва.
Окрім слова, Маріанна полюбляє смакувати французькими сирами з пліснявою, маслинами, гострим м’ясом і червоним вином.
Про природу страху і особисте його відчуття Маріанна може розповідати теж довго. Мабуть, так само довго, як і писати, бо якось вже дуже тісно переплетені її поетичні рядки та страх, якого часто називаємо непроханим гостем.
Проте, за словами львів’янки, ми недооцінюємо свого страху, адже насправді «відчуття страху дає відчуття внутрішньої свободи і вивільнення. Тішуся, що в мене є страх». Щодо страху Божого, який мав би наповнювати кожного з нас, то для Маріанни Кіяновської він такий же невід’ємний, як повітря: «чим більше боюся Бога, тим менше боюся всього іншого».
Ведучою презентації була франківська поетеса Галина Петросаняк, яка пригадувала, як у Львові Маріанна писала на коліні вірша з присвятою для неї.
Пропонуємо читачам газети екслюзивне, сплетене у туге мереживо, інтерв’ю з Маріанною Кіяновською.
—?Маріанно, пишете прозу і поезію. Скажіть, чи не заперечує Кіяновська-поетеса Кіяновську-прозаїка?
«Мої тексти пише дві різні людини. Вірші пишу у трансі. Прозу по?іншому, дотепер писала конструйовану. а важливим для мене є створити мову, бо є спокуса наслідувати Пруста, Кафку, Джойса, Прохаська, до речі. Проза — свідомий вибір. Це як по каркасу доліплювати анатомічний скелет. У прозі я менше боюся, бо тут немає містичного запліччя.
Ще рік тому я не знала, що буду писати прозу. Це несподіванка для мене самої.
—?Отож, книжка, про яку розповідаєте, є першою прозовою книгою.
—?Ні, але першої вже немає і це дуже добре. Той текст був досвідом хвороби. Цю ж книгу «Стежка вздовж ріки» я одразу будувала як єдність.
—?Чому так мало друкуєтесь?
—?Мій внутрішній досвід є дуже конкретним, а релігійність дуже глибокою. Коли пишу вірші, то перебуваю в трансі і в момент писання себе не обмежую. Саме тому багато з написаного вважаю двозначним і таким, що немає виходити на загал. Отже, на мою думку, те, що я друкую, двозначним не є.
—?Чи немає в такому разі відчуття, що Ви щось не додаєте цьому світові?
—?Велику кількість текстів я навіть не могла набрати… розумію, що я — дротик, але не завжди впевнена у тому, що маю право перепускати через себе усе, бо не знаю, звідки до мене приходить те чи інше писання.
—?Маріанно, розкажіть про Вашу роботу літредактора…
—?Практично це закинуто. Почала перекладати і саме цим заробляю. Вважаю себе добрим літредактором. А ще я кросвордист, яким зроблено 3 тисячі кросвордів. На жаль, у нас немає культури літредактора. Не розмежовується літредактор і коректор. У нас є купа філологів, але вони не знають стилістики. Цьому треба вчитися, переймати, як від ювелірного майстра, бо робота є дуже тонкою…
—?Ви займалися організацією презентацій. Чи триває це надалі?
—?З подачі Віктора Неборака я зробила свого часу 11 презентацій. Будучи координатором осередку асоціації «Молоді письменники», організувала акцію «Старі книжки нового року». Була присутня преса, учасниками були видавництва, продавались книжки молодих авторів, загалом присутніх було близько 300 людей і це насправді багато. Вранці напередодні Сашко Неборак запрошував на ранкові програми людину, з якою відбувалася зустріч. Вважаю, що свою координаторську роль відпрацювала. Зараз цього наче й не пам’ятають. Кожен робить щось тільки для себе. Але, з іншого боку, я добре розумію, що те, що я пишу — це не фестивальна поезія, і я йду тією дорогою, якою маю іти.
Слово щоразу твориться заново. Щоразу виникають нові комбінації та відтінки. Щоразу хочеться вслухатись у камертон поезії.
Поезія
Маріанна Кіяновська
Знаю сенс безпорадності. Часом не хочу могти,
Щоб не мати спокуси, щоб іноді просто не бути.
Точка зору крізь іній, що вчиться колоти, як ти.
Холод, страх і любов — три тортурні знаряддя покути.
Ти собою вбивав. Не любовю, не холодом — ні.
Як тварина, я все розуміла. Не вміла назвати.
А тепер я умію любов всеприймати. Мені
Залишилась від тебе глибока нездатність вбивати.
Comments are closed.