Культура

До-пінгована муза-2

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Письменство — то є певна інтимна сфера. Відповідно письменники не завжди оголюють правду чи розкривають таємницю своєї творчості. Аби довідатись про те, якими шляхами приходить до письменників натх­нення, ми звернулися до них з такими запитаннями:1. Які стимулятори впливають на ваш творчий процес? Чи практикуєте вживання горілки, цигарок, мари­хуани, героїну, іншого…. заради того, щоб творити?2. Чи є розширення свідомості обов’язковою умовою для написання чогось справжнього? Як потрактуєте те, що пишеться під дією психотропних препаратів?3. В українській, світовій історії письменства є приклади митців, кінцівка життя яких була фатальною. Чи не вважаєте вживання тих чи інших стимуляторів наджертвою заради творчості?

 

Любко Дереш:

Про нього кажуть, що в українському культурному дискурсі Дереш — явище. А інші стверджують, що він у повний зріст демонструє власну бездарність. Молодий, амбітний, неоднозначний.

1. Не вдаюся до якихось спеціальних стимуляторів. Нічого такого не вживаю. Можу пити чай або каву, але це швидше тонізатори, а не те, що впливає на стан свідомості. Допінгом можуть бути несподівані ситуації, інтенсивне життя. Також те, що приносить енергію: походи на природу, або ж інші форми контакту зі стихіями.

2. Однозначно, щось вартісне може бути написане тільки в стані розширеної, ясної свідомості. Але не лише хімічні стимулятори викликають цей процес. Написане у звичайному, затьмареному стані — це упивання тим психічним сміттям і неврозами, в яких ми постійно знаходимось. Тільки коли ми виходимо за рамки того, ким ми є, незалежно якими способами, можемо себе ясно побачити зі сторони і сказати щось дотичне до реальності.

3. Померти заради творчості — не найгірша смерть. Якщо назвете достойнішу ціль — то я вас із цікавістю вислухаю. Фатальна смерть чекає всіх. Менш цікаво, коли людина вживає наркотики і помирає від цього, не залишивши нічого після себе. А взагалі вибирати, за що вмирати, це — інтимна справа кожного, і тут судити когось безглуздо.

 

Тарас Прохасько:

Відвертість, іноді аж надто інтимні літературні сповіді майстра малих текстів притягують тих, кому, як і Прохаськові, хочеться, щоби життя ніколи не було замало.

1. Ніколи такого не практикую. Єдине, що вживаю під час писання — тютюн. Писати і не курити мені здається некомфортним. Але куріння не для того, щоб краще писати чи досягати ейфорії, а лише тому, що курю. Я є прихильником того погляду, що творець, художник має бути голодним, коли хоче щось добре створити: не наїд­женим, не напитим, не неповоротким, не грубим. Щоб творити, мені потрібно мати легкість в тілі. В доброму стані мають бути м’язи, гнучкість (це не означає, що я спеціально ходжу в якийсь спортзал), щоб почувати себе пружним і зібраним. Відповідно менше їм, більше п’ю чай. Менше сплю, більше мерзну.

2. Письменники — дуже різні люди, і фізично теж. Поняття творчості письменника має також широке значення. Скажімо, писати есе ретельне і раціональне — то одна справа, написати якийсь вибуховий вірш — то інше, написати за день чи годину новелу, про яку думав кілька місяців — то ще щось зовсім інше. Тому всі ці стани розширеної свідомості так само впливають на письменника, як на будь-яку іншу людину. Про стимулятори — то насправді міф і забобон. І ще важлива річ: якщо письменник може собі дозволити бути під газом увесь день, бо його ніхто ніде не чекає і не сварить, то інших це не дуже стосується. Серед них, як і серед всіх людей, є багато алкоголіків. А тут вже не йдеться про стимуляцію, бо то залежність і діють фізичні закони (ломка, втрата інтересу до будь-чого). Треба зважати, що алкоголізм, навіть лагідний і скритий, — то є вже зовсім інше, ніж свідоме розширення свідомості. Прийнято вважати, що письменнику треба знати більше якихось речей, тому йому варто знати, що таке марихуана…

Багато людей, які пишуть, розголошують, мовляв, я знаю, що таке накуритися. Але це часто є тільки спроба, і лише для того, щоб поставити у своєму досвіді якийсь штамп. Мені здається, що нічого серйозного і дуже доброго написати у стані сп’яніння неможливо.

3. На мою думку, творець мало думає про те, що йому треба створити щось велетенське і гігантське, а для цього він має викурити марихуани мішечок чи ще чогось… Насправді, це потреби людей, і вони не завжди пов’язані з думкою про творчість. Якщо хтось повівся при творчості на передозування, то це означає, що він би повівся так і без творчості, значить таким би і був його шлях.

 

Тимофій Гаврилів:

Професія — мандрівник. Мандрує просторами уяви і дійсності. Відправний пункт подорожей — Івано-Франківськ, у якому народився. Завдяки вмінню читати, здійснив кільканадцять навколосвітніх подорожей і побував у різних далеких краях.

1. Повсякденне життя, подорожі, зустрічі з цікавими людьми, розмови зі зна­йомими, інформація з газет, радіо й телебачення, переглянуті фільми та прочитані книжки — цих допінґів більше, ніж досить. Вдячні, допитливі, вимогливі читачі — найкращий стимул, щоб творити.

2. Найбільший кайф — саме писання. Письменник мусить бути вигадником. Мені здається, справжній драйв, коли можеш писати без таких допоміжних засобів. Писання без штучних стимуляторів можна порівняти з коханням, якому не потрібно віагри.

3. Свого часу це навіть була мода, яка прийшла з колонізаторського замилування Орієнтом (Сходом). Звідти привезли не тільки «Тисячу й одну ніч», а й кальян. Кальян був частинкою орієнтального світобуття. Його вирвали з контексту. З Орієнту привезли й наркотики. Французька поезія, починаючи від Бодлера та Жерара де Нерваля, піддавалася тодішній моді, творила й підтримувала її. Декаданс проминув під знаком спроб шукання нового досвіду й утечі від дійсності. А письменник, він же ж повинен всотувати цю дійсність, не боятися її викликів.

Тракль вживав кокаїн, по?химерному бачив навколишні барви. Чи створив би він інакше такий поетичний світ? Не знаю. Інші творили. Велика література, особливо потужні романи писалися без штучного стимулювання. Ну хіба що Бальзак пив каву без міри… Але не тільки, щоб стимулювати себе, а щоб «обдурити» голод. Авторові «Дон Кіхота» вистачило своєї фантазії. Це не завадило творові стати найкращим європейським романом усіх часів.

 

Наталка Сняданко:

Дуже хоче, щоб у нашому житті і літературі лайки ставало якомога менше. Любить простоту і складність, змішує характери та ментальності. Іноді запаковує абсурд у повсякденність.

1. Може і впливають, але я не практикую. Цікаво бачити, що виходить на свіжу ясну голову і обдумано. Мені здається, коли вживаєш якісь стимулятори, то сам стан часто оманливий: тобі здається, що те, що пишеш — це так кльово (бо кльово тобі)… Але потім, коли перечитуєш, то розумієш, що це не так. Такий досвід якщо й був у мене, то колись давно і випадково. Зараз свідомо уникаю будь-якого допінгу. Мені здається, коли йдеться про прозу, то важлива обдуманість, виваженість, те, що досягається спокоєм і систематичною роботою. Проза потребує, на мою думку, зосередженості. Стимуляція себе — це якась така нечесність, видушування з себе чогось. Тому мені важливішим є чесний процес.

2. Творчість тим і цікава, що вона зовсім необов’язкова. Щодо писання справжньої і несправжньої літератури, тут за­надто багато критеріїв, щоб чітко відповідати. Об’єктивно важко вирішувати, тому це не в моїй компетенції. В даному випадку важливим є результат, тобто хороший текст. Як він пишеться — це справа кожного автора зокрема. А мене особисто це не цікавить.

3. Мені не здається, що вживають наркотики чи алкоголь заради чогось. Люди схильні себе обманювати, тому в цьому аспекті всі рівні: стосується це і письменника, і будь-кого іншого. Велика помилка — вважати жертвою на користь літератури вживання якихось стимуляторів.