Наприкінці вересня легендарний фестиваль «Червона Рута» відкривав у Чернівцях нові таланти і святкував свої 20 років. Гості мали можливість послухати концерт зірок – переможців фестивалю різних років. Про знаменитий фест «Репортер» говорив з учасниками молодих франківських гуртів, що були на ювілеї, а також із бардом Левком Бондарем, який брав участь у трьох перших «Рутах».
Організатори фестивалю упродовж усіх років проведення «Червоної Рути» заявляли, що ставлять перед собою завдання створити на міжнародній арені нову конкурентоспроможну сучасну національну українську масову музичну культуру. Враження учасників цьогорічної ювілейної «Рути» дуже різні. Проте ніхто не заперечував, що досвід його проведення для них є позитивним і потрібним.
Бренд залишається
«Реакція залу та журі – це найбільше, що нас вразило! – розповідає лідер гурту «Цвіт Кульбаби» Василь Крецкий. – З того, що ми побачили у Чернівцях, висновок один: в Україні дуже багато талантів, а от грошей – бракує».
«Цвіт Кульбаби» на обласному турі залишилися в резерві, тому втрапити до Києва шансів у них практично не було. Далі був другий відбірковий тур і фінал, де за першість змагалися 60 рок-гуртів. «Катерина», «Віночок», «Зозулька» – пісні, якими вони підкоряли серця фестивального журі. І врешті, як каже Василь, «Катерина» їм усміхнулася – третє місце у номінації «рок-музика». До речі, хлопців вразило те, що гуртам не дозволяли повторювати пісні попередніх років чи навіть грати щось схоже, а переможницею стала дівчина, яка, за їхніми словами, майже копіювала Катю Чілі – переможницю першої «Червоної Рути». Як виявилось, вона – донька директора фестивалю Тараса Мельника…
Вокаліст гурту «5ziROCK» (попередня назва – «Ricochet») Юлій Гонський розповідає, що їхній групі лише рік, і на «Червону Руту» вони потрапили майже випадково. На відбірковий тур вони не встигли, проте по записах, які хлопці відправили на прослуховування до Києва, їх відібрали до фіналу. Там «зірки» виступали у номінації «поп-рок». «Було дуже цікаво послухати різнопланову музику, тим паче, що музиканти були з усієї України, – говорить Юлік. – Щодня виступало по 40 гуртів, тож ми отримали певний досвід і проаналізували для себе, куди рухатися далі».
«Інший світ» теж дійшов до фіналу. За словами Тараса Чепіля, до речі, єдиного з учасників гурту, який має музичну освіту, з піснею «Ти вільна» вони виступали у номінації «рок-музика». Тарас каже, що бренд фестивалю залишився, а от в плані якості – вже не те. І організація, і сама музика трохи шкутильгають. Загальне враження – розчарування.
Драйвові та оригінальні
Етногурт «КоралЛі» у тій же номінації «рок-музика» розділив друге місце з київським «ПоліКарпом» і городенківським «Ценевам, цекотам» (першого у трьох номінаціях журі вирішило не давати). Хлопці кажуть, що все виглядало неоднозначно. З одного боку, фест відзначився розмахом, а з іншого…
«Диплом нам вручали за кулісами, що було чимось дивним, – розповідає соліст і трембітар гурту Віля Чупак. – А найцікавіше, що перед тим дирекція фестивалю ще й умудрилася зробити нам чорний піар. Мовляв, ви вже не перший рік на сцені і не слід ставати поруч із початківцями. Але ж де межа між початківцем і професіоналом, як відрізнити одного від іншого?»
Драйвові, трембітно-амбітні «КоралЛі» – саме так про них висловлюються прихильники на фіналі – тішили публіку піснями «Кобіта Ганна», «Миша» і «Феномен». Сьогодні хлопці доволі впевнено почуваються на сцені, інтенсивно гастролюють і експериментують.
Наша «Франшиза» просто не могла бути неоригінальною. До того ж, поїхати до Києва вдалося усім 13 учасникам колективу. А це, як розповідає ідейний натхненник групи Євген Самборський, трапляється вкрай нечасто. В одній мистецькій тусовці вони вже близько 10 років, проте стати музичним гуртом вирішили лише рік тому. Євген каже, що вони себе не обмежують і до якихось стилів намагаються не приєднуватись. У Києві на відборі в номінації «Інша музика» «Франшиза» зайняла перше місце. А на гала-концерт до Чернівців вони не поїхали. Не захотіли.
Національні труси
Автор і виконавець, лідер гурту «Бункер Йо!» Левко Бондар говорить, що у 1989‑му фестиваль повитягував із підпілля всіх. «То був вибух – музиканти засвітилися одні перед одними, – каже Боднар. – Вхід був виключно за перепустками, відкритість обмеженою, бо КГБ і міліція охочих до сцени не підпускали. Лізли навіть під спідниці до дівчат, щоб подивитися, чи їхні труси не жовто-блакитного кольору… Ті роки відкрили Ірину Білик, «Тартак», «Танок на Майдані Конго». Я тоді останній раз побачив перший український рок-гурт «Гуцули», чию тему продовжили «Брати Гадюкіни».
Щодо «Бункер Йо!», то група здобула популярність після «Червоної Рути-91». На пару з Тарасом Житинським Левко Бондар став лауреатом третьої премії. Тоді ж на всю Україну зазвучали «Явдоха», «Цьоця з Занзібару», «Ворожбити», «Гуцульський реп».
Головна ідея фестивалю чудова, вважає Левко Бондар, але сьогодні вона виконується лише на 20‑30 %. Талантів багато, проте бракує мудрості в організації. А ще біда, бо наразі немає такого поняття, як українське продюсування. Сьогодні, як каже бард, штампують бездумних і беззубих манекенів, які не можуть за себе постояти. Вбивають людям в голови, що за один день можна стати зіркою і для цього зовсім не конче вміти співати. У кожному місті на «Фабрику зірок» стоять в черзі по п’ять тисяч люду. Правдивих фестивалів, за словами Бондаря, нині немає.
«Сьогодні «Червона Рута», на жаль, робить ведмежу ласку, – говорить Бондар. – Кажуть одне, завдання ставлять світлі, а кінцевий результат – підводні течії. Хто треться біля дирекції, того і кличуть».
Найліпший хосен з нинішньої «Червоної Рути» для тих, хто там був, за словами Левка, – це те, що можна було послухати гостей з-за кордону. «У нас виходить так: навчилися грати два акорди – і на сцену. Навіть балаган має бути професійним».
