Оркестр з овочів, з молотками, година тиші, казки з підручних засобів, ленд-арт за Сковородою, музика кримчаків з гуцулами, американські цигани, фотографії своїми руками за найдавнішим методом, жонглювання, щирі посмішки від кольорових людей і неймовірна природа Дністровського каньйону. І все це в селі Уніж, що на Городенківщині – на території творчої лабораторії «Арт-поля».
Атмосфера «Арт-поля» надихала до будь-якої творчості
Дорога в Уніж знайома до болю як місцевим, так і фестивальникам, котрі вже кілька років поспіль приїздять у це село на щорічний фестиваль «Арт-поле». Хоч цьогоріч дорогу навіть трохи підлатали – засипали найбільші ями щебенем. Підремонтували й міст через Дністер, бо такий вже дірявий був, що страх. Іноземні музиканти, коли їхали через нього, то затамовували подих і аплодували водієві, як у літаках після приземлення. Але це все дурниці, бо попереду – п’ять днів гармонійного існування творчості та природи, з 8 по 12 липня.
До речі, організатори ще далеко до події наголошували, що то не фестиваль, а така собі творча лабораторія. Тому більше уваги приділялося найрізноманітнішим майстер-класам і творчим експериментам з дорослими та дітьми. Незважаючи на таку спокійну програму, «Арт-поле» відвідали понад 700 людей із різних куточків України та закордону. Взагалі, тут панувала атмосфера великої дружньої сім’ї.
Вхід на творчу територію вартував 220 грн. для тих, хто замовив квитки заздалегідь, а хто купував у день свята – 250. Для місцевих селян, жителів Донецька, Луганська та Криму вхід був безкоштовний. Варто лише показати прописку в паспорті.
Поселялися всі у наметовому містечку. Вже традиційно кольорові палатки грибочками розкинулися серед зелені яблуневого саду. Краса. Поміж ними з різними смаколиками розклалися селяни. Тут було все. Але «в топі» – вареники, деруни, кабачкові оладки по 1 грн. Смакота, як удома. Голодним ніхто не лишився.
Ну й розваги. Кому які до душі. Лінивці та міщани, спраглі природи, могли поніжитися біля Дністра чи посидіти в яблуневому містечку з улюбленою книгою. Більш активні долучалися до різних заходів. Було багато й цікаво, лиш встигай усе відвідати.
Наприклад, досі під враженнями тримає перформанс «Тиша, ніжність, метаморфоза, війна» від музиканта Влада Креймера з Донецька. За чотири години, без слів, лише звуками Креймер пояснював людям те, що зараз відбувається в Україні, у його місті. Звуками повністю передав чотири фази життя: тишу – годиною мовчання, ніжність – грою на якомусь незвичному інструменті, метаморфозу – створенням звуків з допомогою радіохвиль із приймача та рухами з капоейри, війну, вибухи, постріли – звуками з синтезатора. Просто мурашки по шкірі.
Щодо майстер-класів, то в найпопулярніших – ціанотипія. Це монохромний фотодрук, який винайшов учений Джон Гершель ще у 1842 році, а якщо простіше – створення фото своїми руками у польових умовах. Наприклад, наносимо на звичайний акварельний папір світлочутливу рідину, далі за допомогою камери-обскуро на прозорій плівці малюємо якийсь силует, накладаємо плівку на фотокартку, несемо під сонечко на дві хвилини. Ретельно змиваємо фотокартку й бачимо, що де був розчин, папір стає синім, а контури силуету – білі. Досить просто.
Десь у тіні чути знайомі звуки молотків та пили. То оркестр столярів «Уніж-цех». Вони вже традиційно виступають на «Арт-полі», а керує ними відомий франківський художник і музикант Ярема Стецик. За всі «лабораторні» дні оркестр змузикував (змайстрував) 22 лавочки.
Десь по території ще одні знайомі кумедні звуки – оркестр з овочів «Паприкалаба». Тут і кавуни (ударні), і моркви (флейти), і кабачки (саксофони), і картоплини-маракаси. Потішно, страх!
Новинкою для всіх стала презентація нового оркестру від того ж Стецика – «Хто попало грало». Його учасники – непрофесійні музиканти та й інструменти у них не зовсім справжні. Наприклад, саморобний контрабас із пластмасової бочки чи ударні – звичайна миска та кришка від каструлі. Але то було музично і драйвово!
Щороку місцева природа надихає різних митців на створення ленд-артів. Цього року найбільше сподобався проект за Сковородою від знову ж таки франківців Миколи Джички та Сергія Григоряна – «Поділ землі». На перший погляд – вирита могила, а над нею щось схоже на глиняну кришку. Насправді все серйозно. Треба бути оптимістом і знаходити позитив у будь-якій плачевній ситуації, бо оптиміст не лише зможе вилізти з ями, але й поставити ту яму вертикально. Отак!
Оскільки було чимало дітей, то велику частину програми присвятили саме їм. Жонглювання, мильні бульбашки, майстрування іграшок та майстер-клас «Велике вухо» – дуже захоплюючий. Малюки за допомогою підручних засобів озвучували казки за книжкою Дзвінки Матіяш. Фантазія малечі просто вражала. Хто б міг подумати, що відкрити просту банку з молоком можна зі звуком вітру? І пшеничний колосок може багато чого розказати, якщо прикласти його до вуха. Просто треба вміти слухати. Отакі ще й повчальні моменти для дітей і дорослих.
Насиченою була й нічна кінопрограма – документальні фільми від Docudays UA, Вавилон’13 і незалежних українських режисерів про відновлення традицій кобзарства, вівчарства та кримськотатарських пісень. До речі, велику увагу приділили саме Криму – в дискусіях під відкритим небом, з відомим гончарем Рустемом Скібіним, режисеркою Дінарою Ахметовою. Навіть виникла ідея їздити селами України, які мають татарські корені, аби відкривати історію для самих кримчаків і для мешканців тих сіл. Тобто справді показати, що Крим – Україна, а Україна – Крим. До речі, згадали й про наш Татарів…
Гості «лабораторії» – американські цигани-джипсі
Щодо музичної програми, то вона була лиш останнього дня. Вразив виступ карпатських «Гуцулів» і кримських музикантів «Тараф». Все ж таки є щось у нас з ними спільне. Відкриттям став джазово-фольковий проект «Марк Токар Тріо» та «DuoDuo» (обидва українські), а також «Mavigiz» з Туреччини. Хоча це ще не єдині закордонні гості. Автостопом на «лабораторію» приїхали американські цигани «Rail Yard Ghosts»! Виявляється є й таке, хоча вони більше схожі на хіпі, а називають їх – джипсі.
Отже, було незабутньо й багато. Батарейки тепер заряджені на цілий рік – до наступного «Арт-поля». Сумно, що воно буде не в Уніжі. А де саме, дізнаємося згодом.
