Родинні фотоальбоми є безцінним джерелом з вивчення минулого. Зрозуміло, що період Австрії чи Польщі трапляється рідко, а ось ранню радянську добу знайти легше.
Минула публікація була про зимовий Станиславів, тобто до совітів. Нині – рідкісні зимові фото тих часів, коли Франківськ був Станіславом, тобто до 1962 року.
Вже мало хто пам’ятає, що після війни існував Станіславський район. І центр району був не в місті, а в селі Софіївка. З тих часів зберігся помпезний будинок райкому партії, а також кладовище радянських бійців. Правда, раніше некрополь виглядав інакше.
Читайте попередню публікацію: Руїни, ковзанка і Водосвяття. Як взимку виглядав Станиславів на австрійських і польських поштівках (ФОТО)
В обласному архіві є фото якогось К. Бузиніна, зроблене 18 січня 1949 року. У 1960-х, після реконструкції, монумент докорінно змінив свій вигляд, який добре відомий сучасникам на теперішній вулиці Героїв УПА.
А ця світлина зроблена приблизно у цей самий період. Це площа Ринок. Та якщо сьогодні це окраса Франківська, то 70 років тому фотографи обходили площу стороною. Чому? Краєвиди там були безрадісні. Ратушу, крило якої підірвали німці, вже відбудували, але зовнішній вигляд залишав бажати кращого.
Всередині будівлі розташовувалися склади, довкола її огороджував дерев’яний паркан. На площі теж – ані тобі клумб, ані фонтану, навіть асфальту не було. Щоправда, встановили кілька лавочок, на одній з яких позують дівчата. Площу причепурили лише у 1959 році, коли в ратуші запрацював краєзнавчий музей.
А це нинішня стометрівка – її парний бік. Люди стоять біля теперішньої «Цукерні» (Незалежності, 12). Праворуч від входу, на таблиці можна розібрати напис «Будинок політичної освіти». Вітрина лівіше закрита металевими, напевно, ще польськими жалюзі, втім старожили пам’ятають, що там була аптека.
Ріг будинку прикрашав симпатичний годинник, а в кам’яниці напроти працював гастроном. У глибині, там, де тепер суші-бар, висить вертикальна вивіска «Молоко». Зауважимо, що тоді вулиця була проїзною, тому пішоходи крокують тротуарами.
Читайте Легенди Станиславова. Мінлива вулиця
А ця світлина змусить поламати голову навіть знавців історії міста. Одразу важко вгадати, де стояв фотограф, але локалізувати знимку все ж таки можна. Це вулиця Курбаса – на задньому плані видно кам’яницю № 9. Тоді ще не збудували Облспоживспілку (1960), і на його місці була невеличка площа.
На торцевій стіні будинку № 8 красується здоровенний плакат, присвячений 300-річчю «возз’єднання українського народу з братнім російським народом». З цього робимо висновок, що це січень 1954. Судячи з кучугурів, зима була сніжною.
З цих двох чоловіків, той, що праворуч, одягнений досить добротно і змахує на начальника. Вони стоять на головній алеї парку імені Шевченка. Далеко позаду видно колонаду – це вхід до парку з боку однойменної вулиці. Ближче бачимо пам’ятник Леніну, що стояв на перетині алей, обличчям до центру міста. Він там простовбичив від кінця сорокових аж до 1987, доки його не відправили у Тисменицю.
До кадру не потрапив палац Ромашканів, який праворуч, вже після декоративної дерев’яної огорожі.
Читайте Готхільф Кон і його враження від старого Станиславова (ФОТО)
Як вам мода п’ятдесятих? Дорога шуба, хутряна муфта і… валянки з калошами. Втім, саме так тоді одягались мешканці міста. Панянка стоїть десь в районі міського озера, створеного у 1955-му. Позаду неї ковзанка і довгий одноповерховий будинок, уздовж тильного фасаду якого розвішані якісь портрети – може, членів політбюро? Ще далі проглядається вежа колишньої вілли Каліневича (Шевченка, 102), де нині працює дитячий садочок «Теремок».
Коли дивишся на це фото, виникає певна дезорієнтація. Ніби це наш поштамт, але ракурс якийсь дивний, та й того заокруглення вже нема. Хоча все правильно. Це – головна пошта, на тлі якої позують хлопці з місцевої футбольної команди. Правіше тягнеться вулиця Січових Стрільців, а з Чорновола виїжджає вантажівка. Але що ж не так за спиною у футболістів?
Річ у тім, що у 1968-му поштамт капітально розбудували, звівши праве крило та восьмиповерхову висотку телефонно-телеграфної станції. До того тут був проїзд на площу, на початку якого встановили велику декоративну вазу.
Читайте Як Готхільф Кон заїхав до Станиславова і що він там побачив (ФОТО)
Останню фото дає змогу побачити отой проїзд з протилежного боку. Його автор – відомий франківський фотограф Юрій Пікар, який зазнимкував свою дружину і маленьку доньку Уляну. Правіше видно тильний бік австрійської кам’яниці, що парадним фасадом виходить на Бачинського.
А на задньому плані – колишній пасаж Єгера, який нині геть аварійний. Тоді будинку ніц не бракувало, і на першому поверсі успішно працював дитячий кінотеатр імені Шевченка. Фото зроблено на початку 1960-х, і є чи не останньою відомою нам світлиною зимового Станіслава.
Ще буде завершення.
У статті використані фото з обласного архіву, а також із приватних архівів Романа Білана, Леоніда Орла, Наталії Кірюхіної, Мирослава Близнюка, Уляни Олійник.
