Заколот поручника Деблессема ІІ

Продовжуємо розповідь про повстання поляків у Станиславові у травні 1919 року, яку почали в попередньому номері. За основу цієї історії ми взяли спогади керівника місцевої Польської Організації Військової (ПОВ) Антоні Деблессема,  пише Репортер.

Державний секретаріат військових справ містився на Грюнвальдській (поштівка з колекції Олега Гречаника)

Час діяти

Після того, як 21 листопада 1918 року поляки здобули Львів, бої точилися переважно навколо нього. Українська Галицька Армія щосили намагалася відбити місто, поляки боронилися. Сили були приблизно рівними.

Навесні із Франції прибула добре озброєна армія генерала Галлєра, що складалася з поляків (колишніх військовополонених) і налічувала близько 70 тисяч вояків. Французи планували використати її проти більшовиків, але потім армію перекинули в Галичину – битися з українцями.

15 травня 1919 року поляки прорвали фронт під Самбором, зайняли Дрогобич, а потім Стрий і Калуш. Українська армія зазнала поразки та швидко відступала на схід. Фронт наближався до Станиславова. Вночі в місті було чутно артилерійську канонаду.

Доктор Густав Добруцький відіграв у повстанні ключову роль

Як згадує Деблессем, «24 травня був для Станиславова днем переломним. Незвичний рух в українському війську, біганина, поспіх, пакування речей, збентежені обличчя і решта типових ознак армії, що відступає, давали привід до роздумів».

Метушню викликало вторгненням румунів – союзників поляків – які зайняли Коломию та просувалися на північ. Зі столиці ЗУНР Станиславова до Бучача спішно евакуювались: Державний секретаріат (Кабмін), значна частина артилерії та піхоти, майже вся жандармерія. У місті залишився штаб, невеличкий відділ піхоти в казармах на вулиці 3 мая (це ті, що були навпроти Білої хати, нині знесені), купка артилеристів у казармах на Білінського (Сахарова), кілька патрулів військової поліції та комендатура. Тож ПОВяки вирішили не гаяти час і брати ініціативу в свої руки.

Прислужився надзвичайно…

Неоціниму допомогу полякам надав підполковник Вальтер Бем – офіцер Державного секретаріату військових справ ЗУНР (Міноборони). Бем тоді виконував обов’язки начальника штабу, адже його шеф полковник Густав Ціріц у розпал бойових дій поїхав до Відня… у відпустку.

Один із членів ПОВ, доктор Добруцький, через свого приятеля доктора Максиміліана Мондштейна, який лікував Бема, довідався, що останній тайно симпатизує полякам. 21 травня на квартирі у Добруцького відбулася зустріч керівництва ПОВ із штабним офіцером. Бем запропонував свої послуги в обмін на гарантію безпеки після перевороту, а також сприяння вступу до лав польської армії. Безпеку йому обіцяли, а на рахунок працевлаштування «відповідь дали ухильну, втім не позбавлену надії».

Вальтер Бем був бравим кавалеристом (фото з архіву Олега Стецишина)

Перед Бемом поставили наступні завдання:

1. Вислати зі Станиславова всі збройні відділи.

2. Не вивозити запаси амуніції, провіанту.

3. Спрямувати відступ української армії у напрямку Галич – Нижнів, у жодному разі не через Станиславів.

Підполковник заявив, що перше зробить легко, друге не в його компетенції, а скерувати відступ армії він спробує. У крайньому разі війська пройдуть Станиславів вночі й лише визначеними вулицями, список яких він передасть полякам.

ПОВ це не задовольняло, вони наполягали на своєму. Тоді Бем пообіцяв, що зробить усе можливе. І обіцянку, до речі, виконав – армія пройшла північніше, лівим боком Дністра.

Чорновола, 26. Тут мешкав Добруцький і тут завербували Бема

Цікаво, що того зрадника боягузом не назвеш. У часи Першої світової Бем служив у австрійській кавалерії, тричі нагороджувався хрестом «За військові заслуги». В УГА його прийняли лише 6 квітня 1919 року. Схоже, цей чеський німець швидко розчарувався у своєму виборі.

У числі № 4 львівського місячника «Літопис Червоної Калини» за 1931 рік читаємо: «Підполковник Бем стояв у зв’язках з польськими кругами в Станиславові і прислужився їм надзвичайно, поширюючи з хвилею захитання нашого фронту у травні 1919 паніку відповідними розпорядженнями. При опущенні Станиславова українською залогою остався він на місці. Польське командування переняло його до свого війська».

Білі опаски

В ніч на 25 травня вся ПОВ була приведена у повну бойову готовність. На той час її кількість становила 500 осіб при 22 офіцерах. Бойовикам роздали револьвери та гвинтівки. Повстанці мали й кулемет, який раніше десь вкрали.

За кілька днів перед тим польські панянки виготовили тисячу білих опасок із червоними літерами P.O.W. Вони мали носитись на лівому плечі та виконувати роль розпізнавального знаку.

На таємній нараді повстанці домовились: якщо все піде добре, то цивільну владу в місті перебере Польський Комітет Народовий, проукраїнського бургомістра Артура Німгіна мав замінити поляк Антоні Штигар, а повітовим комісаром обрали доктора Добруцького. Цей Густав Добруцький пізніше зробить непогану кар’єру – стане сенатором Сейму і міністром освіти та віросповідань.

Так виглядали ПОВяки

Тоді ж розробили детальний пан перевороту.

• І і IV компанії (кожна по 70 бійців) під керівництвом поручника Гофмокла займають казарми на вулиці 3 мая й Камінського (Франка), військовий шпиталь і пошту;

• ІІ і ІІІ компанії поручника Зайдлера займають казарми на Зосиній Волі (Коновальця) і Білінського, казарми на Голуховського (Чорновола) та в’язницю;

• V і VI компанії підхорунжого Лозінського беруть під контроль склади амуніції, арсенал в Унії Галицькій (слюсарне підприємство на теперішній Промисловій) і залізничний вокзал;

• VIІ або «Бельведерська» компанія під орудою Антоні Деблессема була найслабшою. Втім, вона мала опанувати північну частину міста, нейтралізувати українську жандармерію, розкидану по трьох будинках, та комендатуру. В підсилення їй надавався відділ польських жандармів поручника Бембеника.

Повстанці розрізняли один одного за білою опаскою на лівому плечі

Деблессем розумів, що найважче буде захопити вокзал, з якого продовжувалась евакуація українського війська. Тому він наказав, аби після виконання поставлених завдань решта компаній стягувались до вокзалу для спільної атаки.

Спершу операцію планували розпочати вночі. Та в останню хвилину вирішили робити це вдень, сподіваючись на підтримку неорганізованої польської молоді, яка вешталася містом. До того ж, чекали вістей від підполковника Бема – якою дорогою відступатиме УГА.

Вранці 25 травня команда ПОВ зібралась у доктора Добруцького. Близько десятої ранку підполковник дався знати: «Українська армія відступає цілком хаотично, швидко й неорганізовано, генеральний штаб та інші державні установи тихцем виїхали з міста, а рештки командування містяться в будинку староства».

Такий стан справ повністю влаштовував заколотників. Пов­стання почалося.

Третю, останню частину історії читайте у наступному номері

Перша частина історії: “Заколот поручника Деблессема” 

Автор: Іван Бондарев