Це справді рідкісна й дуже давня поштівка, яка вийшла у 1898 році. Перші міські листівки обов’язково мали німецький напис «Gruss aus Stanislawow» (Вітання зі Саниславова), через що колекціонери називають їх грюсами.
Серед кількох тисяч станиславівських поштівок лише на цьому грюсі жіноча школа імені королеви Ядвіги. Дивно, адже цей заклад відігравав важливу роль у культурно-освітньому житті міста, пише Репортер.
Фото Ігоря Гудзя. Поштівка з колекції Олега Гречаника
У ХІХ столітті тутешні дівчата про вищу освіту могли лише мріяти, та й середню здобували лише в одному навчальному закладі — жіночій школі. Вона довго не мала власного приміщення, аж доки магістрат не вирішив збудувати для неї окрему кам’яницю. Креслення мав робити інженер Александрович, але він занадто дорого оцінив свої послуги, тож знайшли економ-варіант. Міський будівничий Владислав Мюльн погодився на винагороду у 200 ринських злотих за проект, чим заощадив міському бюджетові 150 монет.
Для майбутньої жіночої школи у міщанки Камінської придбали ділянку площею 1134 квадратні сажні, що приблизно дорівнює 0,5 гектара. Сума оборудки становила 4536 ринських, тобто чотири злотих за сажень. На ті часи то були чималі гроші, але й ділянка була майже у центрі — на перехресті теперішніх вулиць Грушевського і Драгоманова.
Кошторис спорудження школи становив 47,5 тисяч. Будівництво доручили підприємцю Цехеру, який виграв тендер. У вересні 1877 року споруду здали в експлуатацію. Це була триповерхова прямокутна кам’яниця простих архітектурних форм, майже позбавлена декору. Такий стриманий стиль притаманний усім творінням Владислава Мюльна.
Школа була семикласною, польськомовною, багато років її очолювала відома у місті вчителька Марія Кльосс. Цікаво, що у 1880-ті роки станиславівська жіноча школа була найбільшою в Австро-Угорській імперії — в ній навчалися 1486 дівчат. Втім, це не великий привід для гордощів, а скоріш свідчення того, що у Станиславові була лиш одна школа для прекрасної статі. Для порівняння, аналогічний заклад у Львові мав 700 учениць, а в Тернополі — 839.
Школа була безіменною, доки у грудні 1890 року її не нарекли іменем польської королеви Ядвіги. У середньовіччі вона вийшла заміж за литовського князя Ягайла, внаслідок чого об’єднались Польща й Литва (Кревська унія 1385 року). «Королівською» школа залишалась аж до приходу совітів.
Стіни закладу пам’ятають багато видатних особистостей. Тут навчались майбутні письменниці Костянтина Малицька (1880-ті роки) та Ольга Дучимінська (1896-1897). У часи німецької окупації в будинку містилась торговельна школа, директором якої був педагог і музикант Роман Савицький. Довший час вважалось, що він написав пісню «Гуцулка Ксеня», але потім встановили авторство Ярослава Барнича. А німецьку мову в торговельній школі викладав син Івана Франка — Тарас.
У післявоєнний час заклад не зраджував освітянським традиціям. Спочатку тут була середня школа №1, де, до виходу на пенсію у 1956 році, працював літератор Дмитро Макогон — батько письменниці Ірини Вільде. У 1960-х з тильного боку споруди добудували ще одне крило. Від 1974 року тут діє школа №7.
Теперішня адреса кам’яниці — вулиця Грушевського, 16, корпус 1. Дивлячись на сучасне фото, ніколи не скажеш, що будинку півтора століття. Якщо на поштівці проглядаються хоча б якісь елементи декору, то нині фасад майже не відрізняється від невиразної радянської забудови. Під час Першої світової війни школа сильно постраждала, тож прикраси могли збити при відновленні.
Раніше перед школою стояла маленька хатинка, кут якої видно праворуч. Вона була огороджена страшненьким дерев’яним парканом, який дещо псував краєвид.
У 1990-х на майданчику перед школою міняли труби та викопали глибоку траншею, що тягнулась паралельно вулиці Грушевського. На її дні, перпендикулярно шкільному будинку, обнажився хід, викладений темною цеглою. Він був дуже низьким — приблизно метр. Навряд чи це підземний хід Потоцьких, скоріш за все — стара шкільна каналізація
