У Станиславові Регенштрайфи вважались однією з найстаріших родин міста. За легендою, засновника роду – Шмаю Реґенштрайфа – разом із кількома одновірцями привіз із Бучача у подарунок власнику Станиславова магнат Микола Потоцький.
Це була своєрідна компенсація за станиславівського єврея, якого п’яний бучацький дідич застрелив з необережності, пише Репортер.
Поштівка з колекції Володимира Шулепіна, Фото Ігоря Гудзя
У Станиславові Шмая, чи Шмуль, непогано влаштувався і наприкінці XVIII століття володів великою ділянкою на перетині теперішніх вулиць Січових Стрільців і Чорновола. Перша з них тоді називалась Середньою, і мапа 1792 року повідомляє, що на її початку вже була якась дерев’яна забудова. Шмулю наслідував син Лейзор (до 1880-х), а потім онук Зиґмунд. У спадок йому дісталась ділянка площею 3300 м², на якій стояли 15 будинків.
У 1890-х на місці кількох халупок він звів довжелезний кам’яний будинок за сучасною адресою Чорновола, 4. За стильовими ознаками споруда належала до класицизму, мала високій цоколь, де містились різні крамнички, перший поверх використовувався як житловий. Ліве крило кам’яниці вирішено у вигляді вежі.
Промисловець Зиґмунд Реґенштрайф (1841-1916) відігравав помітну роль в історії єврейської громади Станиславова. Він був одним із засновників та багаторічним головою «Товариства ізраїльської святині», яке збудувало поступову синагогу на теперішній вулиці Страчених націоналістів. Історик Леон Штрайт так описує промислові здобутки Реґенштрайфа:
«Упродовж 28 років був орендарем маєтку в Тисмениці, де разом з Ісаком Ґольдфельдом мав фабрику пресованих дріжджів. У ті часи Реґенштрайф дуже доклався до розвитку харчової промисловості в наших краях. 1897-го він придбав село Струпків коло Отинії і заснував там власну гуральню й фабрику дріжджів. У Станиславові йому належав комплекс будинків на розі вулиці Голуховського (Чорновола – Авт.)».
У 1909 році Реґенштрайф продав свої станиславівські будинки за солідну суму – 300 тисяч корон.
За нових власників кілька кімнат у правому крилі кам’яниці орендувало товариство «Українська молодіж». У листопаді 1911-го на запрошення товариства до Станиславова прибув Іван Франко, який читав свою поему «Мойсей» у сусідньому будинку «Руської бесіди». В останні роки життя тут мешкав відомий український адвокат, доктор права, міський радний Йосип Партицький (1868-1931).
Після кількох перепродажів у 1918-му кам’яницю Реґенштрайфа придбав поляк Миколай Волонтковський. У лютому 1922 року він звернувся до староства із проханням дозволити відкрити у підвалі будинку ковбасний цех. Спершу чиновники відмовили – бо ж центр міста, де мають бути аромати квітів і кави, а не копчених ковбас. Однак, пройшовши сім кіл паперового пекла та усунувши всі зауваження фахової комісії, Волонтковський таки відкрив виробництво. Цікаво, що він сам ці ковбаси й нюхав, оскільки разом з сім’єю мешкав тут же – у квартирі № 4. Ще йому належала наріжна кам’яниця на Січових Стрільців, 18 і чотириповерховий будинок на Чорновола, 75а. Ковбасну ідилію перервали перші совіти. Нині у Кракові живе рідний племінник Волонтковського, який є його законним спадкоємцем.
У радянські часи будинок використовувався як житловий. Крім квартир, там розміщувалося будинкоуправління № 2, яке в 1966-му змінив відділ літератури іноземними мовами (до 1991-го). У цокольних приміщеннях були хімчистка, заправка сифонів і швейне ательє, яке працює донині.
А ще кам’яниця має невеличку таємницю. На поштівці бачимо на даху вежі потужний димар. Тепер його нема. І ковбасний цех тут ні до чого, бо він запрацював десь через 20 років після поштівки. Може, у Реґенштрайфа була ще й домашня гуральня?
