Раніше уздовж площі Міцкевича проходив мур станиславівської фортеці. На початку ХІХ століття стіну знесли, рів осушили, почалась активна забудова ділянки, пише Репортер.
У 1827 році на перехресті теперішніх Міцкевича і вулиці Страчених Націоналістів уже стояв будинок Пейсаха Менігера. У 1857-му нерухомістю володів інший господар – Мендель Альмер. Навряд чи це була кам’яниця, адже там містилось лише три квартири. Під час мармулядової пожежі хата згоріла.
Незабаром місце прикрасилось симпатичною двоповерхівкою, що належала Бінему Мармору та Саулу Траунеру. Точної дати будівництва ми не знаємо, але в переписі 1880 року споруда вже є. Саме її ми бачимо зліва на старій поштівці. Оскільки будинок стояв на перехресті, то мав два парадних фасади. Головний вхід розташовувався з боку площі Міцкевича. За архітектурними ознаками будинок належав до стилю еклектики, чимось нагадував корабель, а балкон на зрізаній наріжній частині – капітанський мостик.
У 1890-му власником був уже Герш Альферт. Як бачимо, усі власники мали семітське походження, що й не дивно, адже євреї становили більшість населення старого Станиславова. Але в 1899 році кам’яницю купив поляк – Ігнаці Гонек. І на відміну від попередників, які промайнули в історії сірими тінями, цей дядечко засвітився, неначе метеор.
Якби він жив у наші дні, то не вилазив би з екранів телевізорів і фігурував би у кожному випуску місцевих новин. Сказати, що пан Гонек був громадським активістом, це не сказати нічого. Він був супер-мега-гіпер-активним містянином і, здається, у Станиславові не було сфери діяльності, до якої він не долучився. Ось далеко не повний перелік посад на громадських засадах: член правління товариства «Коло міщан», член управи «Корпорації ковалів», член управи товариства «Промислова допомога», член товариства «Молодь польська», член польського гімнастичного товариства «Сокіл», член правління музичного товариства «Гармонія», співорганізатор і член конкурсної комісії Повітової промислової виставки, член комітету зі збору коштів на пам’ятник Тадеушу Костюшку, член передвиборчого комітету, кількаразовий помічник присяжного судді і присяжний суддя. А ще він пройшов шлях від рядового учасника, члена правління, скарбника до керівника спілки польських міщан «Гвязда». Крім того, наш герой регулярно вносив добровільні пожертви на ремонт костелу, підтримку учнівських бурс, організацію благодійних концертів тощо.
Чим займався пан Гонек? З таким послужним списком логічно припустити, що він належав до провідної станиславівської інтелігенції – був гімназійним професором, адвокатом, лікарем. Ні! Ігнаці Гонек був… бляхарем. Щоправда не рядовим, а майстром.
Його особисте життя теж могло здивувати багатьох. Народився у 1856-му, мав дружину Розалію, молодшу на 32 роки. Будучи у досить поважному, якщо не похилому, віці, пан Гонек розвиває шалену статеву активність і в 1913-му «народжує» сина Тадеуша, а в 1919-му – доньку Христину. Дожив до глибокої старості, власноруч підписав переписний лист 1939 року, де вказав, що разом із родиною мешкає у квартирі № 1, а три інших здає. Дочекався приходу перших совітів, після чого його сліди губляться. Син Тадеуш пішов стопами батька і теж працював бляхарем. Його розстріляли німці влітку 1941 року.
За совітів у будинку працювало товариство «Знання». Наприкінці вісімдесятих кам’яницю знесли. Ділянка була довго обгороджена зеленим парканом, аж поки у 2003-му там не звели торговий центр. Кажуть, коли рили котлован, віднайшли купу кісток. Це могли бути рештки українського цвинтаря, який містився навколо сусідньої дерев’яної церкви XVII століття. Аби не кликати археологів і не зупиняти роботи, кістки тихенько вивезли та продовжили будову.
Іван Бондарев, Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя
Поштівка: SkyscraperCity.com
