Колекціонери поділяють поштівки з видами Станиславова на три категорії: масувки, тобто поширені, рідкісні й ті, яких ще ніхто не бачив. Представлена тут належить до останнього списку.
Її в 1905 році випустило станиславівське видавництво «Artysty», яке славилося цікавими ракурсами та професіоналізмом фотографів, пише Репортер.
Поштівка з колекції Олега Гречаника. Фото Ігоря Гудзя
На поштівці — вулиця Гіллера, нині Гординського. Праворуч бачимо дві кам’яниці із сучасними номерами 5 і 7. Дата їхнього будівництва була визначена досить незвично.
Обидві кам’яниці належали до Лисецького передмістя і мали конскрипційні номери 451 і 452. Вони значать не нумерацію вздовж вулиці, а загальну кількість будинків у відповідному районі. Станом на 1 січня 1901 року у Станиславові робили перепис населення, який зафіксував на Лисецькому передмісті рівно 450 будинків! Звідси можна зробити висновок, що вказані кам’яниці стали першими об’єктами на вулиці Гіллера, зведеними у ХХ столітті.
Будинки споруджувались одночасно і є дзеркальними копіями один одного.
Вони належать до стилю сецесії із великою домішкою класицизму. Фасади асиметричні, вікна мають напівциркульне обрамлення. В одній парі вікна розташовані близько одне від іншого, в іншій — зі значними інтервалами. Входи з торцевого боку. Другий поверх оздоблений балконом, над ним псевдофронтон з медальйоном і гірляндою у тимпані*.
Архівні документи зберегли для нас ім’я замовника — Леон Вайнгартен. Історик архітектури Жанна Комар дослідила біографію цього добродія. Отже, Леон (Лазар) Вайнгартен народився у 1888 році у Станиславові. У 1906-1910 роках навчався спочатку у Львівській, а потім у Віденській політехніці.
Отримав фах інженера-будівничого. Від 1912 року започаткував власний будівельний бізнес, з офісом на сучасній вулиці Грушевського, 35. Разом з братами володів цегельнею «Patria». Мав доньку Ернестіну, 1921 року народження. За німецької окупації потрапив до Станіславського гетто. Потім був перепроваджений до Варшави, де й загинув у 1944 році.
Бачимо, що дядечко був серйозний, впливовий, керував будівельним бюро, але кам’яниці на Гіллера спорудив не він. Чому? Ще раз погляньте на дату його народження — 1888. А будинки постали у 1901 році, коли Леону було лишень 13 років. Тоді хто?
Для відповіді на це питання довелося йти до обласного держархіву та передивлятись купу папок із пожовтілими паперами. Але пошуки були немарними! Виявляється, був ще один Леон Вайнгартен — батько нашого Леона-Лазаря. Він народився у 1854 році, теж був інженером та активно забудовував Станиславів. Окрім зазначених кам’яниць на Гіллера, він мав будинки на теперішній Грушевського — №33-35 (1896 р.) і №37 (1907).
Здача квартир постояльцям приносила Вайнгартену непоганий прибуток і давала змогу активно розширювати свою домовласницьку імперію. Леон-старший помер до приходу совітів і німців, тож знайомства з гетто уникнув. Його капітал і маєтки поділили чотири сини, молодшим з яких і був наш знайомий Лазар.
Однак кам’яниці на Гіллера отримали власника з іншим прізвищем. Протягом 1935-1940 років обома будинками володіла якась пані Фінк, що разом із чоловіком мешкала у кам’яниці №5. Важко сказати, чи вона доводилась родичкою Вайнгартенам, чи просто купила в них нерухомість.
За понад 100 років вулиця Гіллера сильно змінилась. Ще за Австрії забудували ділянку праворуч від будинку Вайнгартена. Обидві його кам’яниці нині позбавлені прикрас на даху й фігурних завершень водостічних труб. А ще камера фотографа зафіксувала зграйку маленьких дівчаток. Вони не бояться стояти на дорозі, адже автомобілів ще не має, а фіакри їздять повільно й рідко.
* Тимпан — трикутне поле фронтону з живописними або скульптурними оздобами.
Comments are closed.