На периферійні вулички старого Станиславова нога фотографа ступала вкрай рідко. Тому ця поштівка є унікальною, оскільки вона єдина презентує вулицю Матейка австрійської доби. Її випустив станиславівський видавець Шраєр і за це треба йому сказати велике «Дякую», пише Репортер.
Ця невелика вуличка сформувалась наприкінці ХІХ століття і в 1895 році отримала ім’я великого польського художника Яна Матейка (1838-1893). Він прославився своїми картинами на історичну тематику, а найбільшим шедевром вважається батальне полотно «Грюнвальдська битва». У далекому 1410 році об’єднане польсько-литовське військо розтрощило тевтонських лицарів. Німецькі фашисти, які вважали себе нащадками потлумлених тоді тевтонів, «мали зуб» на Матейка і в листопаді 1941-го вулицю перейменували. Але не на якогось там Бормана чи Мюллера, а на честь іншого польського художника — символіста Яцка Мальчевського. Він був учнем Матейка, малював пастушків і польських повстанців проти царату, отже у німців не викликав жодних нарікань. Після війни совіти повернули вулиці історичну назву.
З самого початку вулиця більше нагадувала дачний масив, де заможні містяни будували вілли, що потопали у зелені. Аби зберегти курортний вигляд цієї станиславівської «Кончі-Заспи», магістрат заборонив споруджувати тут будинки більше двох поверхів. Цього обмеження суворо дотримувались до 1911 року. Тоді забудовник Нойман звернувся до магістрату за дозволом вимурувати триповерхову кам’яницю. Батьки міста йому категорично відмовили, але настирний єврей не здався. Він подавав апеляції до вищих інстанцій, дійшов аж до Галицького намісництва у Львові і, врешті-решт, домігся скасування висотних обмежень. Відтоді Матейка швидко «пішла вгору».
За Польщі там будували вже чотириповерхівки, за радянщини — п’ятиповерхові «хрущовки», а нещодавно забабахали восьмиповерхову «свічку». Пройде ще трохи часу і старовинні ошатні вілли або поступляться новобудовам, або докорінно змінять своє обличчя завдяки «євроремонту» від рагулів-власників.
А будинок Ноймана і тепер стоїть — це №53, де зараз корпус обласного фтизіопульмонологічного центру.
Однак на поштівці бачимо іншу кам’яницю — Матейка, 47. Вона наріжна, бічним фасадом виходить на вулицю Львівську. Її спорудили до 1905-го, оскільки того року вийшов перший путівник «Види міста Станиславова», де світлина з цією кам’яницею підписана як «вілла приватна». Її першим власником був службовець міської «Каси хворих» Едвард Бобовський. На цьому історичні відомості про будинок вичерпуються.
В архітектурному плані він доволі цікавий. Головний фасад акцентує наметова вежа зі шпилем. Посередині останнього збереглась крупна металева куля, яка називається яблуком. Обличчя бічного фасаду формує трикутний фронтон* з круглим віконним отвором на тимпані**.
Зверніть увагу на цікаву деталь. Тепер екс-будинок Бобовського наріжний, а на початку ХХ століття тут жодного перехрестя не видно. Річ у тому, що теперішня вулиця Львівська утворилась за Польщі й носила ім’я учасника антиросійського повстання 1830 року — генерала Ігнація Прондзінського.
Сьогодні Едвард Бобовський навряд чи пізнав би свою віллу. Теперішні власники утеплили фасад з боку Львівської, від автентики залишився хіба що той фронтон з тимпаном. Дерев’яний ґанок замінила мурована веранда, а глиняна черепиця, яку раніше називали «дахувка», капітулювала перед більш практичним, проте неестетичним шифером. Що поробиш, «єврокраса» потребує жертв.
* Фронтон (від латинського frontis — чоло, передня частина стіни) — завершення фасаду будівлі, обмежене двома схилами даху по боках та карнизом у основі.
** Тимпан — внутрішнє поле фронтону, куди часто поміщають скульптуру, живопис, герби тощо.
Comments are closed.