За термінологією колекціонерів ця поштівка належить до категорії «цеглинок». Так називали листівки, дохід від продажу яких йшов на спорудження об’єкта, що був на них зображений. Коштували вони якраз стільки, скільки одна цегла. Звідти й назва.
Цього разу гроші збирали для завершення церкви у Княгинині-Гірці. Читачі, напевно, впізнали храм за залізничним мостом на Вовчинецькій? На початку ХХ століття ця територія не належала до Станиславова й була окремою ґміною — Княгинин-Гірка. Чому така назва? За переказами старожилів, у 1907 році, коли рили тунель під залізницею, вибрану землю скидали на купу. Утворилась чимала гірка, яка дала ім’я цілій дільниці. Однак на австрійських мапах цей мікрорайон називався Гіркою ще до побудови тунелю.
Значну кількість населення Гірки становили українці, які працювали на залізниці. Район розвивався, населення зростало, а до церков у середмісті ходити було далеко. Тому у 1900-х вирішили будувати храм тут. Кошторис оцінювався у 40 тисяч корон і основний фінансовий тягар ліг на плечі залізничників. Однак, коли храм був збудований на 90%, гроші закінчились і довелося випускати цю поштівку.
Перші відправи тут велися з 1911 року, хоча дуже довго церква стояла неосвяченою. Газета «Станиславівські вісти» дорікала єпископові Григорію Хомишину: «Вже рік стоїть церковця на Княгинині-Гірці і ведуться відправи, а єпископського освячення її не було». Наприкінці 1912-го обряд таки провели і храм отримав ім’я святого Йосифа Обручника. Мався на увазі чоловік Діви Марії, який перебував з нею в офіційному шлюбі, тобто обручений. Він був теслею, важкою працею заробляв на хліб і, може саме тому, у 1955 році, папа Пій ХІ започаткував відзначення 1 травня Дня святого Йосифа-трудівника — символу терпіння, витривалості й працелюбності.
Новий храм являв собою хрестоподібну муровану споруду на високому цоколі. Зверху містився восьмигранний купол з невеличкою сигнатуркою, увінчаною маківкою з хрестом. Над ґанком церкви розташовувався трикутний фронтон із нішею, куди встановили фігуру Богородиці.
У 1920 році почався «бельгійський» період історії храму. Тоді до Станиславова прибули бельгійські ченці-редемптористи, які прийняли греко-католицизм і вивчили українську мову. Їхній ігумен Ян де Вохт отримав дозвіл від єпископа Хомишина проводити відправи у церкві святого Йосифа Обручника, доки не збудують власну каплицю. Сім років редемптористи служили на Гірці, поки не перебрались у свій новий храм на сучасній вулиці Чорновола — там, де тепер обласний пологовий будинок.
Наприкінці 1920-х священиком храму був отець Вальницький, який вважався духовним лідером української громади. На той час Княгинин вже приєднали до Станиславова і Гірка стала звичайним мікрорайоном. У будинку біля церкви розташовувалась «Просвіта». Вечорами молодь відвідувала драматичні й хорові гуртки, старші люди читали юнакам лекції. При «Просвіті» був оркестр «Зоря», де грали багато колійовців.
У 1930-х церква стала місцем екзорти (спільної молитви учнів у храмі) для семінаристок учительської семінарії василіянок. Дивно, але більшовики храм не закрили — він працював весь радянський період, щоправда, під московським патріархатом. Після виходу з підпілля УГКЦ споруду повернули колишнім власникам.
Якщо на австрійській поштівці стоїть лише церква, то нині її оточують різноманітні добудови пізніших років. У 1925-му ліворуч від входу спорудили двоаркову дзвіницю. Біля неї розміщена п’ятигранна отинькована капличка, покрита оцинкованою бляхою. Її побудували у 1991-му. Навпроти — стела з чорного граніту, яку відкрили на честь 1000-річчя хрещення України-Русі. Також на подвір’ї є ротонда на чотирьох колонах з фігурою Діви Марії (2007), а вздовж лівої частини огорожі у 2010 році облаштували художню Хресну дорогу.
