Технічний прогрес не стоїть на місці. Проте не у всіх галузях його поступ кидається в очі. Наприклад, будівництво. На перший погляд, якщо не брати до уваги тонкощі архітектурних стилів, за останні десятиліття основним проривом є хіба що різке збільшення поверховості та повсюдне використання скла. Але то тільки на перший погляд.
В Івано-Франківську є декілька будинків, які в чомусь стали «передовими». В одному змонтували першу в місті каналізацію, інший першим отримав декілька під’здів, у третьому з’явилися двоповерхові квартири…
Убікація на тисячу…
У ХІХ столітті городяни мали певні незручності. Якщо в селі кожен порядний ґазда мав родинний туалет, то у місті з тим були проблеми. У кращому випадку на подвір’ї міської кам’яниці стояв загальний «віходок», до якого мешканці йшли у сніг, дощ, спеку та ще й іноді вистоювали чергу. А в гіршому – взагалі користувались нічним горщиком, який ввечері тихо виливали під сусідські кущі. Цілком зрозуміло, що в місті, особливо у бідних районах, не дуже приємно пахло. І з цим треба було якось боротися.
 Діброва, 1904 рік. Перша споруда з каналізацією |
Першою відомою спорудою Станиславова, яка мала водопровід і каналізацію, була в’язниця на Діброві. Тепер у цій будівлі, що по вулиці Чорновола 119а, розміщується військова авіаційна частина. В’язницю спорудив інженер Юзеф Браунзайс у 1883 році. Вона була розрахована на 1000 в’язнів чоловічої статі й на той час була найбільшою будівлею міста.
Рішення обладнати тюрму каналізацією виглядає цілком логічно з огляду на велике скупчення людей у відносно маленькому просторі. Цікаво, що та давня австрійська каналізація добре працює й досі. Уже не один воїн-авіатор утопив у її надрах свій мобільний телефон.
А звичні нам туалети у помешканнях почали масово з’являтися лише у 1920-х роках. Сьогодні у Франківську є багато старих будинків, де до вбиральні (польською – убікація) доводиться діставатися балконами.
Залізнична хрущовка
Одним із чинників господарсько-економічного розвитку Станиславова була залізниця. А де залізниця, там мусять бути й залізничники. На початку ХХ століття їх, разом із родинами, налічувалось у місті близько шести тисяч осіб. Аби забезпечити житлом хоча б частину цієї когорти, у 1912 році архітектор Леопольд Поллак спорудив будинок. При чому будинок не простий, а багатопід’їзний, який був першим таким у місті. Він зберігся й дотепер, стоїть на вулиці Залізничній під номером 47.
 Залізнична, 47 – перший багатопід’їзний |
Три рекорди архітектора Януша
Довший час найвищі будинки Станиславова мали лише чотири поверхи. Аби будувати вище, треба було збільшувати товщину несучих стін. Це вимагало значних витрат та й виглядало б, напевно, не зовсім естетично. Уявіть собі п’ятиповерхівку, яка подібна, наприклад, на Брестську фортецю й добре підходить для довготривалої оборони…
Вирішенням цієї проблеми став залізобетон. Його у 1867 році запатентував французький садівник Моньє. Він відливав з нього горщики для квітів, які не бились при пересилці. Проте у Станиславові новий будівельний матеріал спробували лише через 45 років.
 Готель «Уніон». П’ять поверхів, ліфт, електростанція |
На замовлення місцевих олігархів Хованців у 1912 році архітектор Фредерик Януш спорудив п’ятиповерховий готель «Уніон» (донедавна «Київ» на Незалежності, 4), який став найвищим будинком міста. Наблизитись до неба дозволили залізобетонні конструкції, які Януш використав у будівництві. Крім того, готель, був обладнаний електричним ліфтом, що став чи не найбільшою атракцією року. Його роботу забезпечувала приватна електростанція Хованців – вона стояла на подвір’ї.
Отже, у 1912 році Станиславів збагатився першою п’ятиповерхівкою, першим ліфтом і першою приватною електростанцією.
Разом, але майже окремо
Сьогодні нікого не здивуєш так званими дворівневими квартирами. Зазвичай вони обладнуються у верхніх поверхах новобудов, є доволі престижними й дорогими.
 Перший будинок з дворівневими квартирами |
А перший житловий будинок із двоповерховими квартирами в Івано-Франківську спорудили у 1970 році по вулиці Шевченка, 37. Будували його для працівників підприємства «Прикарпатліс».
У мене в тому будинку мешкав однокласник. Пам’ятаю, мене тоді вразило, що туалет був на першому поверсі квартири, а ванна – на другому. Можливо, це була родзинка проекту? Як би там не було, але весь авторський колектив у складі архітекторів Мартина, Ковальчука, Чайко і Василашко отримав дипломи ІІ ступеню республіканського конкурсу за найкращу збудовану споруду.
Яке життя на панелі?
Панельні будинки – це важкий хрест для їхніх мешканців. Зимою в них холодно, восени та навесні сиро, влітку – спекотно. Та ще й при землетрусі вони «лягають» першими. Як не дивно, це не радянська вигадка. Оті панельні монстри прийшли до нас із Франції, де намагалися вирішити проблему дешевого житла після Другої світової війни. Але на теренах саме СРСР це ноу-хау архітектора Ле Корбюзьє зацвіло наповну.
У Франківську панельними домами забудовані цілі мікрорайони. За найскромнішими підрахунками, сьогодні у місті є щонайменше 270 панельок, більшість з яких потребує капремонту. А де були перші?
Ані архітектори, ані краєзнавці не можуть нині дати точної відповіді на це питання. Одні кажуть, що перші будинки такого типу зведені наприкінці 1950-х років на вулиці Хмельницького. Інші припускають, що найдавніша «панелька» знаходиться на Довгій, біля магазину «Турист». Може, ви знаєте краще?
Під куполом… ринку
Березень 1989 року багатьом іванофранківцям запам’ятався відкриттям нового Центрального ринку по вулиці Дністровській, 9. Від попереднього він вигідно відрізнявся дахом, і тепер торговцям не доводилося мокнути під дощем чи мерзнути взимку.
 Критий ринок «архітектурної складності» |
Загальна площа споруди становить 4500 квадратів, а діаметр куполу – 78 метрів. Архітектори Давидюк та Івасик зуміли сконструювати дах без опор. Як пише Енциклопедичний словник Івано-Франківська, «критий ринок такої архітектурної складності будувався в Україні вперше».
Поштівки з колекції Олега Гречаника, фото Віталія Боднара
Comments are closed.