Продовжуємо вивчати каталог «Історичної виставки міста Станиславова» за 1928 рік, а саме – розділ про найдавніші зображення нашого славного Франківська, пише Репортер.
Тринітарські старожитності
«№ 136. Фасад і переріз костелу і кляштору отців тринітаріїв. Кольоровий малюнок з першої половини XVIII століття. (Оригінал у тринітарському рукописі, інв. № 16 / 33 / 90, Державний архів у Львові). Фото 37х27 см. Власність доктора Чеслава Хованця, Станиславів».
Тринітаріями називали ченців римо-католицького Ордену святої Трійці. Їхнім головним завданням було збирати пожертви для викупу християн з мусульманської неволі. До Станиславова братів запросив Андрій Потоцький, який активно боровся із турками і кримськими татарами та був зацікавлений у поверненні своїх полонених підданих. У 1732 році тринітарії звели мурований костел святих Петра і Павла, до якого примикав їхній монастир. У наступному столітті, після кількох пожеж, храм розібрали, а ось кляштор стоїть і нині – вулиця Старозамкова, 2.
На жаль, сучасні дослідники згаданий малюнок ще не виявили. Шкода, оскільки інших зображень тринітарського костелу не збереглося. Однак тепер відомо, де шукати: сів на маршрутку, вйо до Львова і вперед – копирсатися у нетрях Центрального державного історичного архіву України, що на площі Соборній, 3. Може, щось і знайдеться.
«№ 137. План перебудови потринітарської будівлі з років 1845-1847. (Оригінал в Державному архіві, Львів. Тека планів ІІ. пл. 26). Фото 14х20 см. Власність доктора Чеслава Хованця, Станиславів».
Після ліквідації ордену тринітаріїв австрійці розмістили у колишньому монастирі окружний суд і в’язницю. В середині ХІХ століття вони зробили капремонт споруди, перед яким виконали детальні креслення. У незалежній Україні першими їх оприлюднила історик Марія Вуянко у своїй книзі «Монастирі Івано-Франківська (Станиславова»), що вийшла у видавництві «Нова Зоря» у 1998 році.
Ізба фортечна
«№ 138. План казематів при Тисменицькій брамі з року 1822. Оригінал в Державному архіві, Львів. Тека ХХІ. пл. 133 (23х45 см. Копія. Власність доктора Чеслава Хованця, Станиславів)».
Тисменицька брама містилась на теперішній вулиці Галицькій, десь навпроти входу до головного корпусу медуніверситету. Каземат (від французької «casemate» – сліпе укріплення) – це окреме внутрішнє приміщення у фортечній споруді, захищене від ворожого артилерійського вогню та призначене для розміщення гарнізону, озброєння, боєприпасів, складів продовольства.
На планах станиславівської фортеці обабіч Тисменицької брами було два бастіони із розлогими внутрішніми казематами. Пізніше на їхньому місці збудували дирекцію залізниць (медуніверситет) і гауптвахту (медичну бібліотеку, що на Галицькій, 7). Я все ж таки схильний вважати, що згадані креслення «Ізби фортечної» належать казематам ліворуч від брами. Є згадки, що в 1826 році під час великої пожежі згорів ряд громадських споруд, серед яких була військова стражниця. Наступного року в місті збудували гауптвахту – ймовірно, на місці згорілої стражниці.
За введення у науковий облік плану казематів треба дякувати історику архітектури Сергію Кравцову, який відшукав документ у львівському архіві та помістив у своїй надзвичайно цікавій статті «Станиславів у ХVII-XVIII ст. Просторова композиція та її символіка».
Перші фотографії
«№ 139. Вежа старої ратуші (фотографія з 1860 р. Власність міста Станиславова). З дару пана Целевича».
Свого часу «Репортер» присвятив окрему статтю історії пошуків цієї фотографії («Перше фото Станиславова»). Без зайвої скромності зізнаюсь, що «розпіарив» світлину – саме Іван Бондарев.
На знимці бачимо другий варіант ратуші, яка була споруджена у 1695-му та згоріла під час «мармулядової пожежі» 1868-го. Меценатом, скоріш за все, виступив відомий історик і краєзнавець Юліан Целевич (1843-1892), який кілька років мешкав у Станиславові, де викладав у гімназії.
Щоправда, сьогодні ми маємо лише копію згаданого фото – оригінал безслідно зник.
«№ 140. Вид міста по пожежі 1868 року від південного заходу. Фотографія з 1868 р. (15,5х24 см). Власність міста Станиславова, з дару пана М. Левицького».
«№ 141. Вид міста по пожежі 1868 року від заходу. Фотографія з 1868 р. (15,5х24 см). Власність міста Станиславова, з дару пана М. Левицького».
Спочатку я був переконаний, що обидві світлини давно відомі. Бо ж загальновідома австрійська поштівка, зроблена зі старого фото, де представлена панорама міста після пожежі (№140а). Фотограф виліз на дах млина Імердауера, що стояв на місті п’ятиповерхівки на Грушевського, 22 і перед ним розкривалась перспектива вулиці Мельничука – тодішньої Вірменської. Праворуч видно постраждалий від вогню вірменський костел, а прямо – руїни ратуші. Однак є одне але. Географічно – це вид на місто зі сходу.
Друге післяпожежне фото зберігається у Польській національній бібліотеці (№141а). В інвентарному описі зазначені його розміри – 16,8х24,8, що дуже наближені до каталогічних параметрів. Ми з друзями довго ламали голову над ракурсом зйомки. І розібрались! На першому плані бачимо два напівзгорілих будиночки. Один із них достояв до кінця 1990-х і тепер там кам’яниця із банком (Грушевського, 15). Серед руїн у глибині виділяється коробка триповерхівки з голими коминами. Це будинок Хани Ланди, що стояв на місці теперішнього музичного фонтану і ділив навпіл Вічевий майдан. Однак і цей напрям ані західним, ані південно-західним аж ніяк не назвеш – скоріше північно-східний. Тут одне з двох: або автор каталогу наплутав з орієнтуванням, або існують ще дві невідомі світлини, зроблені з боку вулиць Бельведерської та Мазепи.
Шукайте каталог з картинками
«№ 142. Вид фасаду старого арсеналу. Акварелька з 1812 року. (6х17 см. В зборах доктора Чоловського, Львів)».
Арсенал станиславівської фортеці містився між вулицями Галицькою та Старозамковою – в районі теперішнього ринку «П’ятачок». Жодного його зображення у розпорядженні дослідників немає. Може, варто пошукати у згаданих «зборах Чоловського»?
Олександр Чоловський (1865-1944) був фанатом вивчення минулого польської Галичини. З його ініціативи створені Історичний музей Львова та Національний музей ім. короля Яна ІІІ, до якого він передав багато власних експонатів. Перші совіти об’єднали обидва заклади у Львівський історичний музей. В 1944-му частину збірок вивезли до Польщі. На сайті Головного архіву давніх актів у Варшаві є «Інвентар збірки Олександра Чоловського». Там багато документів з історії Станиславова, але акварелька з арсеналом не значиться.
Таким чином сучасним краєзнавцям є над чим працювати. Львівські музеї та бібліотеки зберігають чимало таємниць. Втім, є й інший, значно простіший шлях. У передмові до каталогу 1928 року зазначено таке:
«Каталог, накладом 500 примірників, видано в Друкарні і літографії Станіслава Хованця в Станиславові. Також вийшло сто каталогів підвищеної якості, кожен з яких має порядковий номер та доповнений фотографіями найцінніших експонатів».
Якщо вдасться знайти цей ілюстрований каталог, то й їхати нікуди не потрібно.
Автор: Іван Бондарев
