Тустань дивиться згори або мандрівка у IX століття (ФОТО)

Буває, вчиться хлопець з дівчиною в одному класі 10 років і не звертає на неї жодної уваги. І аж на випускному в нього відкриваються очі… Щось подібне відбулось і тут.

Місцеві туроператори давно знали про Тустань, але вона їх чомусь не цікавила. Нині там справжній туристичний бум. «Репортер» поїхав і переконався – це варто побачити!

Спершу фото

На мапах цю назву можна не шукати – такого населеного пункту просто нема. Орієнтиром є невеличке село Урич Сколівського району Львівської області. Від Франківська – 145 км.

Їдемо на Стрий і далі, на трасі Київ-Чоп є село Верхнє Синьовидне, про яке Іван Франко писав, що «синьовидські бойки такі гендлярі, що жида заткнуть за халяву». Попри дорогу там буде велика жовта церква з годинником, яка більше нагадує костел. За нею треба звернути праворуч, нещодавно там поставили вказівник. Потім ще 20 км по новій (і це приємний бонус) дорозі, що впирається у КПП. Там треба виходити з автобуса і купувати квиток. Ціни немаленькі, але терпимі: дорослі – по 42 грн, діти – 21. Квиток не викидайте.

Нині колишньою фортецею опікується Державний історико-культурний заповідник «Тустань». Якщо ви там вперше, бажано взяти екскурсовода, який не просто розкаже, а ще й покаже, куди йти, бо територія величезна.

Гіди там досвідчені. Вони не одразу починають розповідь, а чекають, поки туристи нафотографуються. Краєвиди шикарні! Високий, порослий травою пагорб, на вершині якого нагромаджені потужні кам’яні скелі. Якби й не було заповідника, люди все одно б їхали сюди, адже таку красу рідко де побачиш.

Читайте: Мертвими бастіонами. Куди поділися фортечні укріплення Станиславова

Тут «обілечували» іноземців

За словами гіда, це чи не найдавніша фортеця України! Археологічні знахідки дозволяють припустити, що початок її створення припав на ІХ століття. Тоді тут жило плем’я білих хорватів. На жаль, вони не мали писемності, тому ми про них майже нічого не знаємо. Але будували з розмахом – Тустань вражає. Насамперед логікою будівництва.

Будь-який інженер скаже, що при спорудженні будинку є три обов’язкові етапи: риття котловану, закладка фундаменту й мурування стін. Але в Тустані все не так. Понад тисячу років тому невідомий білохорватський архітектор прийшов сюди і зрозумів, що скелі – це вже готові стіни, варто лише заповнити проміжки дерев’яними перемичками і фортеця готова.

Стародавні зодчі впорались. Щоправда, фортеця не врятувала хорватів – наприкінці Х століття ці землі підкорив київський князь Володимир Святий. Частина племені загинула у війні, частина асимілювалась, і лиш невеличка жменька відступила у гори, де змогла зберегти свою самобутність, але не незалежність. Є наукова гіпотеза, що карпатські бойки – це прямі потомки білих хорватів.

Завойовники продовжили розбудовувати фортецю. Вона збільшувалася при Ярославі Осмомислі, але піку могутності досягла за Данила Галицького. Тоді її загальна висота становила 90 м: 78 м скелі і ще 12 м дерев’яної надбудови. Для довідки: наша ратуша має 49,5, а Пізанська вежа – 58 м.

Фортеця стояла у вигідному місці, прикриваючи виходи з перевалів. Галицькі князі часто воювали з угорськими королями, чиї володіння були в сучасному Закарпатті. Археологи знайшли багато арбалетних стріл, що свідчить про запеклі битви.

Крім оборонних задач, Тустань виконувала ще одну функцію – про неї промовляє сама назва. Раніше дорога з Угорщини до Галичини пролягала неподалік. Коли на ній з’являвся караван іноземних купців, із фортеці виходили дружинники і наказували «Ту стань!», тобто «Тут зупинись». Після чого збирали мито з торговців і пропускали їх далі. Отже, Тустань є ще й першою українською митницею.

У 1340 році фортецю захопив польський король Казимир Великий. Поляки з угорцями жили більш-менш мирно, тому Тустань почала потроху занепадати. Гарнізон простояв тут до XVI століття, після чого твердиня зникає зі сторінок літописів.

Петрогліфи, краєвиди і грибна юшка

На самому початку екскурсії, зліва від стежки, на великій брилі є чоловічий барельєф. Це пам’ятник Михайлу Рожку – першому ґрунтовному досліднику Тустані. Він облазив скелі уздовж і впоперек, виокремив п’ять будівельних етапів і створив графічну реконструкцію фортеці.

Стежка обладнана дерев’яними містками з поперечними перекладинами – дуже зручно підніматися догори та й ноги не ковзають по болоті, особливо після дощу. Час від часу трапляються оглядові майданчики, на яких гід продовжує розповідати. Наприклад, про те, що виявлено понад 4000 пазів і врубів, висічених у скелі – їх і нині видно добре. Колись туди вставляли дерев’яні балки. Найчастіше екскурсовода питають – чи є плани відбудови фортеці? Відповідь така: по-перше, на це треба купу грошей, а по-друге – ми не знаємо, чи витримають скелі таке навантаження.

Читайте Мертвими бастіонами. Куди поділися фортечні укріплення Станиславова ІІ

Крім пазів, на вершині гори висічені петрогліфи – язичницькі символи. А одна велетенська каменюка навіть нагадує людське обличчя, точніше смайлик. Є на скелях і дивні кола. Спочатку думали про вм’ятини від ядер чи каменів, залишених під час облог, але потім вчені з’ясували, що то окам’янілі залишки морських тварин, які мешкали тут, коли скелі були дном океану Тетіс.

Піднявшись на гору, бачимо двоє сходів, які ведуть ще вище. Це давній вхід до дитинця – найбільш укріпленої частини фортеці, де жив князь чи боярин, його дружина та діти. У давнину ліворуч розташовувалась хвіртка для перехожих, а правіше – брама для вершників і возів.

Ще пару кроків – і ми на вершині! Звідси відкриваються такі пейзажі, що забуваєш про все на світі. Трохи нижче є залишки кам’яної кладки, яку працівники заповідника накрили дашком. Колись тут все було забудовано дерев’яними теремами, казармами, коморами та іншими приміщеннями заввишки у п’ять поверхів!

Читайте Як у франківському Меморіальному сквері рятували надгробки (ФОТО)

Спуск з дитинця відбувається по протилежному схилу гори. Біля самого низу дерев’яна доріжка розгалужується – ліворуч відходить окрема стежка. Наприкінці є вирубана у скелі криниця глибиною 30 м. Коли заглядаєш у неї крізь хлипкі штахети, стає трохи не по собі.

У підніжжі побачите вказівник – «Джерело». Метрів за 50 буде капличка, перед якої б’ють два струмені. Екскурсоводи кажуть, що то жива й мертва вода. З лівого радять вмиватися, але не пити – ніби покращує зір. Воду з правого п’ють – кажуть, вона помічна на горло.

Трохи далі розкинулось Фестивальне поле з невеличкою дерев’яною фортецею та стінобитними знаряддями. Від 2006 року тут проходить фестиваль української середньовічної культури «Ту стань!» з видовищними лицарськими боями. Цьогоріч відбудеться 3-5 серпня.

За касою є сувенірний базарчик. Там же можна пообідати. Раджу грибну юшку, яка кардинально відрізняється від нашої гуцульської, але дуже смачна. Найкраще замовити обід перед екскурсією, що триває близько години, аби потім не чекати та одразу поїсти. Асортимент страв великий. Популярністю юшці поступаються лише вареники з афинами.

Але й це ще не все. На зворотній дорозі зупиніться у центрі села Урич. Біля церкви є музей, куди пускають по вхідному квитку до фортеці. Пам’ятаєте, я просив його не викидати? Музей невеличкий, вигідно відрізняється від постсовкових сільських музеїв. Експозиція обладнана за сучасними технологіями, у центрі стоїть великий макет Тустанської твердині, але головною родзинкою є чотирихвилинний відеоролик-реконструкція.

Чесно, дуже хочеться, щоб і гроші знайшлись, і скелі витримали, і наступне покоління побачило справжню фортецю, а не варіант у 3D.