Ще давні греки казали, що двічі в одну ріку не ввійдеш. Іншими словами – що було, то сплило, назад не повернеться. Але минуле таки нагадує про себе. Наприклад, старими написами, що проступають з-під штукатурки. У Франківську є декілька місць, де можна прочитати «привіти» з минулого.
«Реставрація» Шмідта
Нещодавно проводився капітальний ремонт другого корпусу дитячої музичної школи № 2, що по вулиці Січових Стрільців, 17. Під час робіт з-під товстого шару штукатурки проступили якісь написи. Начальник відділу охорони культурної спадщини міськвиконкому Ігор Панчишин попросив ремонтників не забілювати напис, а максимально розчистити та законсервувати. Ніхто не заперечував, бо будівельникам і самим було цікаво, що ж там написано. Незабаром вдалося розібрати написи польською та українською – «Реставрація» та прізвище власника – Шмідт.
Що нам відомо про цей будинок? У 1908 року його спорудив Фердинанд Малашинський. А в 1929 році приміщення вже мало нового господаря – Йосипа Шмідта, який відкрив там ресторан, або ресторацію, яка українською писалась як «реставрація».
Останній раз заклад згадується у польській листівці, текст якої повністю звучить так: «До Всечес-ного Духовенства! Отсим повідом-ляється, що з днем 20 грудня 1936 відчинено в Станиславові, при вул. Собіского 17 (колишня Шміда) Реставрацію».
 Січових Стрільців, 17. Нинішня музична школа виявилася колишнім рестораном |
Щаслива галка
На початку нинішнього століття в місті взялися за ремонт обласної дитячої бібліотеки у сквері Міцкевича. Тоді ж на стіні відкрилося зображення чорної галки. Що цей птах робив на стінах бібліотеки?
Теперішню бібліотеку збудували у 1895 року для польського товариства «Сокіл». Крім спортив-ного гарту, ця організація мала виховувати для Речі Посполитої молодих патріотів. Тому нагорі, вздовж карнизу, у 27 нішах помістили герби всіх польських земель. Серед них була й чорна галка – символ Галичини. Саме її під час реконструкції бібліотеки представили широкому загалу. Решті гербів повезло значно менше…
Кав’ярня «Едісон»
Пан Енсль з Перемишля 21 січня 1905 року відкрив кав’ярню «Едісон», яка скоро стала одним із найкращих закладів Станиславова. Містилась вона у пасажі Гартенбергів, займаючи все праве крило. Тодішній пасаж трохи відрізнявся від нинішнього. Насамперед тим, що його не можна було побачити ззовні, оскільки він з усіх боків був забудований кам’яницями.
Потрапити до кав’ярні «Едісон» можна було через два входи – з плацу Франца-Йосипа (Вічевий майдан) та з вулиці Костюшка (Сотника Мартинця). В роки Першої світової більшу частину навколишніх кам’яниць було знищено, і пасаж набув того вигляду, що має тепер.
Пройшло майже 90 років, і при ремонті будинку по вулиці Сотника Мартинця, 4 відкрив-ся старий польський напис «Kawiarnia Edison». Це і був один із входів до славнозвісного закладу. Тоді ж розчистили аналогічний напис українською, але потім його чомусь заштукатурили. Цікаво, навіщо?
 Сотника Мартинця, 4. Один із входів до кав’ярні «Едісон» |
Про що говорять дві четвірки?
Можна тисячу разів проходити вулицею Грушевського і не помічати цей напис. Мова про невеличку таблицю на лівому крилі будинку за номером 9а, між першим та другим поверхами. Це – ліворуч від входу до ювелірної крамниці «Пектораль».
На таблиці польською мовою вирізьблено: «Вулиця Заболотівська, № 6. 4/4». На перший погляд все зрозуміло: за Австрії вулиця називалась Заболотівською, а 6 то є номер будинку. Але що означає 4/4?
Краєзнавець Михайло Головатий розповідає, що це так званий «транскрипційний номер». У середині ХІХ століття Станиславів складався з центру, або середмістя, та чотирьох передмість: Галицького (1), Лисецького (2), Тисьменицького (3), та Заболотівського (4). Кожне передмістя мало свій реєстр будинків. Отже напис на таблиці говорить, що кам’яниця по вулиці Заболотівський, 6 належить до Заболотівського передмістя (4) та має реєстраційний номер 4.
 Грушевського-Заболотівська. Четвертий дім четвертого району |
Змиті дощем
Наші водостічні труби недосконалі. Яскравим прикладом є будинок по вулиці Сахарова, 19, в якому нині міститься така поважна організація, як «Міліція громадської безпеки». З лівого боку до кам’яниці прикріплена водостічна труба, яка жахливо протікає. Пару років тому частина підмоклої штукатурки першого поверху відпала, явивши світові фрагменти старих написів.
Мова – польська. Є там два слова: «штемпелі» і «значки». Нічим особливим ця споруда в історії міста не відзначилася. Відомо тільки, що будинок зведений у міжвоєнний період і перебував у приватній власності.
Скоріш за все, перший поверх займали крамниці, та одна з них торгувала канцтоварами. Для точнішої ідентифікації варто би розчистити напис. Але ж кому воно зараз треба?
 Сахарова, 19. Був магазин канцтоварів, нині — міліція |
Не розумієш — замалюй
Ще зовсім недавно перехожі могли прочитати на бічних стінах будинку 122 по вулиці Чорновола старий, ще польський рекламний напис «Виготовлення та продаж буженини. Віктор Галат». Тоді буженину називали «вудженкою» і саме їй була присвячена реклама. Минулого року стіни кам’яниці утеплили та поховали той напис під шаром пінопласту та штукатурки. А шкода!
Як можна побачити, більшість написів зроблено польською, які іноді дублюються українською. Між тим відомо, що половину населення Станиславова раніше становили євреї. Вони що, писати не вміли? Ні, писали, ми просто цього не бачимо.
Наприклад, будинок по вулиці Галицька, 29. Його у далекому 1835 році побудував місцевий підприємець Абрахам Регенштрайф. Пізніше там тривалий час працювала редакція газети «Прикарпатська правда». Коли у 2000 році проводили реконструкцію центру Івано-Франківська, то на стіні цього будинку виявили велетенські єврейські написи. Ніхто нічого не зрозумів, фахівців чомусь залучати не стали, а швиденько усе заштукатурили. Жовтим кольором.
Comments are closed.