«Репортер» продовжує спецпроект «Станиславів у Першій світовій». За Австрії та Польщі євреї становили ледь не половину населення Станиславова.
Ще з часів Андрія Потоцького вони мали свій окремий цвинтар на Тисменицькому передмісті. Та за 250 років існування він заповнився майже «під зав’язку». Почались розмови про закладання нового.
Спочатку обрали місце в кінці вулиці Голуховського (за кільцем теперішньої Чорновола). Зліва мав бути єврейський цвинтар, справа – християнський. Перша світова війна поховала цей проект.
До «цвинтарного» питання повернулися вже за Польщі. У 1919 році розпочались перемовини єврейської громади з магістратом. Незабаром юдеї купили велику ділянку за Дібровою. Тоді, втім як і нині, то була глуха околиця. Проект майбутнього цвинтаря розробляло бюро відомого львівського архітектора Юзефа Авіна. Завдання ускладнювалось тим, що поруч протікала річка Млинівка. Аби вода не підмивала поховання, довелось зробити глибинний дренаж. Із містом некрополь сполучався вулицею Семирадського (Ленкавського).
Наразі точно не відомо, коли саме відкрили цвинтар. На мапі 1925 року його ще немає. З тих небагатьох могил, які більш-менш збереглися, найдавніші датовані 1926 роком.
Старе єврейське кладовище офіційно закрили у 1930-му. Віднині там ховали лише тих, хто мав заздалегідь викуплені місця.
