У 1960‑х роках, коли Станиславів вже називався Івано-Франківськом, сюди повернувся Роман Андрухович, який до війни активно займався спортом. Він пройшовся містом у пошуках місць, де колись вирувало спортивне життя. Ці спостереження у 1975 році побачили світ в «Альманасі Станиславівської землі». Пройдемося і ми.
Свою прогулянку Андрухович почав з вулиці Франка. На її початку раніше, як і тепер, була пожежна частина. З однією відмінністю — перед її гаражами були непогані тенісні корти. Довкола на цій вуличці жило чимало любителів спорту: один із кращих футболістів міста Ярема Попель, сестри-атлетки Ліда та Ірина Барнич. Корти завжди мали відвідувачів. Нині там житлові будинки.
Зимовий каток на вулиці Липовій (Шевченка). Сьогодні на цьому місці — корпус Прикарпатського університету
Йдемо далі стометрівкою, попри поштамт повертаємо ліворуч та виходимо на вулицю Січових стрільців. Трохи лівіше перед нами — Будинок культури глухих. Ще кілька років тому у його дворі була військова частина, яка впритул підходила до міської телевежі. Так було не завжди.
За Польщі тут росли верби. Українські гімназисти та прості мешканці міста зібралися гуртом і почали облаштовувати цю територію. Дерева викорчували, землю перекопали, навезли тачками новий ґрунт, все це утрамбували кам’яним валом. Так у Станилавові з’явився перший і найкращий в місті тенісний корт. Місцина отримала назву площі «Чорногора», бо стала власністю однойменного туристично-спортивного товариства.
З цим місцем пов’язане зародження в Станиславові волейболу та баскетболу, тут виник Український спортивний клуб, а згодом і Український спортивний союз (УСС). «А твій клюб уже належить до УСС?», — запитував напис на тутешньому паркані.
У 1932 році на площі «Чорногора» відбувся перший чемпіонат міста з тенісу. Та у 1937 році польська влада заборонила УСС. Чиновники вирішили ліквідувати й матеріальну базу союзу. Корт та інші спортивні майданчики заорали так, що від них не залишилося й сліду.
На вулиці Чорновола нині розташована обласна наукова бібліотека ім. Франка. До війни ця масивна чотириповерхівка була Народним домом. Здавалося б, це мало бути місце виключно для культурних і просвітницьких заходів. Ба ні, у 1931 році тут відбувся перший індивідуальний чемпіонат міста з настільного тенісу, який тоді знали як пінг-понг. Нема чого дивуватися. У довоєнному Станиславові пінг-понг, завдяки своїй простоті та дешевизні, був другим за популярністю після футболу.
Нині в Івано-Франківську чи не єдиним довоєнним спортивним майданчиком, який не змінив свого призначення, залишився стадіон «Рух». За радянських часів він називався «Кристал», за Польщі — «грище Каси Ощадності». Нині тренувальні футбольні поля тут є лише з боку вулиці Дорошенка, до війни вони оточували стадіон з усіх боків.
«Довкола головного грища амфітеатрально підносяться кілька рядів порядно виконаних бетонових місць для сидження, — пише Роман Андрухович. — Дерев’яної трибуни нема, замість неї є невеликий дашок. Як і раніше, під місцями для публіки є одягальні для змагунів і змагунок». Цікаво, що написав би цей чоловік, якби побачив «Рух» у його сучасному стані?
До слова, Андрухович згадує в околицях стадіону ще й майданчики для волейболу та бідненькі тенісні корти. Нині, як знаємо, їх немає.
Коли він вийшов із парку, то зупинився від несподіванки — перед ним відкрилося нинішнє міське озеро. Виявляється, під його водною гладдю чимало місць спортивної слави довоєнного Станиславова. Тут був футбольний стадіон польського товариства «Сокіл», тут пролягала дистанція крайових змагань з бігу.
Залишився до наших днів і стадіон «Наука», на якому колись відбувалися футбольні ігри Українського спортивного клубу. Зникли лише тенісні корти, де у 1934 році відбулися перші крайові змагання з тенісу, коли станиславівці зустрілися з коломиянами.
«Спортовці тепер не їздять на змагання до Богородчан драбинястим возом і не ходять пішки до Ямниці, — завершує свої спостереження Роман Андрухович. — Проте я певний того, що такого приємного, милого, здорового і правдивого аматорського спорту, який ми плекали, в нашому місті вже хіба не буде. І тільки жаль, що теперішнє молоде покоління Станиславова майже нічого не знає про цей наш міжвоєнний спорт».
1938 рік. Старт легкоатлетичного забігу. Нині частина станиславівської дистанції пролягає під міським озером
Перед трибунами грища Каси Ощадності (стадіон «Рух») колись відбувалися навіть велоперегони
