Колись вулиця Шевченка називалася Липовою. Сьогодні це елітний район Івано-Франківська, престижним він був і за Австрії, але став таким не одразу – десь на початку ХХ століття.
До того тут, переважно, стояли дерев’яні халабуди чи взагалі – незабудовані ділянки, пише Репортер.
Одна з них згадується ще у 1840-х роках. Вона мала номер 213 і планувалась під забудову. Згодом там звели невеличкий будинок, власником якого від 1890 року був поляк Ян Климунтовський. У 1900-му, крім нього, тут проживали ще дві родини. Через 10 років провели наступний перепис населення, який зафіксував прізвище іншого господаря – єврея Герша Бляйхера. Він уже володів мурованою віллою, її бачимо й нині, адреса – Шевченка, 62. Отже, будинок споруджений у проміжку 1900-1910 років, хто саме до цього спричинився – Климунтовський чи Бляйхер – впевнено сказати не можемо.
Дослідниця архітектури Жанна Комар вважає, що віллу збудували в 1905 році. Опосередковано це підтверджується філокартичними матеріалами. Представлена тут поштівка, на жаль не датована, але точно знаємо, що випущена вона празьким видавництвом Ледерера і Поппера. Краєзнавцям відомі ще кілька їхніх листівок, датованих 1904-1909 роками. Це також дає підстави стверджувати, що особняк споруджений у цьому відтинку часу.
Перша світова війна залишила по собі значні руйнування. Втім вони стосувались переважно центральної частини Станиславова – периферійна вулиця Липова тоді майже не постраждала. Пану Бляйхеру дуже пощастило.
Після 1919-го й до «золотого вересня», тобто приходу перших совітів у 1939 році, співвласницею особняка була жінка похилого віку Антоніна Вайнгартен (1866 р.н.). Єврейська родина Вайнгартенів була великою та заможною, з неї вийшли адвокати, інженери, промисловці. У переписній картці пані Антоніна впевнено вказує джерело існування – «на утриманні родини». Може, вона була матір’ю Емануеля Вайнгартена (1884 р.н.), геометра та будівничого, або його брата Леона (1888 р.н.), інженера, власника цегельні. Обидва були людьми багатими, володіли кількома великими кам’яницями у Станиславові та без проблем могли утримувати стареньку. За німецької окупації кілька представників родини Вайнгартенів знищили у гетто.
У 1930-х у віллі на Липовій було п’ять квартир. У першій самотньо проживала пані Антоніна. Її сусідом з четвертої квартири був відомий станиславівський годинникар і ювелір Рагер.
В якому стилі споруджено будинок? Наприкінці ХІХ століття в Європі панувала еклектика, суть якої полягала у цитуванні та повторенні попередніх художніх стилів. Згадаймо – неоготику, неоренесанс, необароко. На зламі століть в архітектурі утвердився новий напрямок, який у Франції називали модерн (сучасний) чи ар-нуво (новий напрям), у Німеччині – югендштіль (молодий стиль), в Австрії – сецессія. Головною особливістю нової архітектури стала відмова від гострих кутів на користь більш плавних, вигнутих ліній. Широко застосовувались прикраси, «запозичені» з рослинного світу.
Особняк на Липовій безумовно належить до цього стилю. За це промовляє омегоподібний проріз лоджії, масивні кронштейни, що її підтримують, вікна чудернацьких форм. Один франківський архітектор якось висловився: «Це такий затятий модерн, що аж у носі крутить».
У часи Климунтовського-Бляйхера згадана лоджія, яка є головною домінантою споруди, була не заскленою. Всередині проглядається якійсь візерунок на штукатурці. Також кам’яниця відгороджена від тротуару невисоким парканчиком із металевою сіткою. А ще зверніть увагу на дерева – колись вулиця Липова, крім лип, мала ще й тополі.
