Цю поштівку в 1904 році випустив станиславівський видавець Клямпфнер. На ній – середня частина вулиці Словацького, теперішня Тарнавського. На передньому плані будинок № 16, який 100 років тому мав цілих два номери – 14 і 16. Чому, пише Репортер.
Наприкінці ХІХ століття тут мав значну земельну ділянку м’ясоторговець Станіслав Стафінський. То був серйозний бізнесмен, вигодовував свиней, м’ясо експортував у різні країни, зокрема до Англії. Мешкав він в одноповерховому будинку із колонами, нині це Василіянок, 14 (цей дім зберігся).
У 1902 році Стафінський звів першу віллу на Словацького, а роком пізніше ліворуч добудував другу. Вілли мали окремі номери, але були зблоковані торцями та об’єднані стилістичним вирішенням. Власниками вважалися сам Стафінський та його дружина Марія.
Архітектори кажуть, що це садибний стиль стилізаторського модерну. Весь будинок нагадує невеличкий палац із елементами середньовічного замку. Схожість з останнім додають наріжні вежі з кренеляжем* і аркатурними** поясами.
Старожил Антон Терешкун (1902-1985) розповідав, що обидві кам’яниці Стафінський збудував для своїх доньок Марії та Софії. Нібито на фасадах містились написи позолоченими літерами «Вілла Марія» та «Вілла Софія». Розглянемо стару поштівку. На правому фронтоні проглядається якийсь орнамент, втім назви не видно. Та й документи цього не підтверджують.
Від 1912 року садибний комплекс успадковують донька Стафінського Станіслава та її чоловік Владислав Драбік. Під час Першої світової сотні будинків зазнали пошкоджень. Віллі на Словацького теж добряче дісталося. Комісія магістрату оцінила шкоду в 17 072 корони. У жовтні 1918-го власниці виплатили субвенцію у сумі 6000 корон. Більше виплат не було… у зв’язку з розвалом Австро-Угорщини.
За польським переписом 1939 року, в об’єднаній кам’яниці налічувалось чотири помешкання, в одному з яких проживали власники. Там же зазначено, що всі мешканці – християни.
Чоловіка власниці, Владислава Драбіка у місті знали добре. Він починав як професор Другої державної гімназії, де також завідував бібліотекою та випускав учнівський часопис. У гімназійному звіті читаємо, що у 1913 році він отримав першу грошову надбавку за п’ятирічний викладацький стаж. За Польщі дослужився до директора вчительської семінарії, пізніше реорганізованої у педагогічний ліцей, – у приміщенні сучасної військової поліклініки на Старозамковій, 2а. За перших совітів ліцей закрили і Драбік викладав польську мову в звичайній середній школі. Коли Станиславів зайняли німці, вони заарештували понад 300 вчителів, лікарів, інженерів – цвіт польської інтелігенції. У серпні їх розстріляли у Павлівському лісі. Був серед убитих поляків і Владислав Драбік.
Після війни обидва будинки об’єднали під одним номером. Згодом там відкрили дитячий садок «Колобок», який дотепер працює як санаторний.
Не знаємо, як всередині, а ззовні кам’яниця виглядає досить пристойно. Щоправда, вона втратила шпиль на лівій вежі та стрілоподібне завершення аттику правого крила. Цікавий візерунок, який прикрашав фасад, теж не дотягнув до наших часів. Лоджію на другому поверсі замурували, і нині там два вікна. Також кудись поділася кована брама зі смугастими стовпчиками обабіч. Але усе це в очі не впадає. Схоже у «Колобку» таки дбають про збереження архітектурної спадщини.
Comments are closed.