Колись сучасна вулиця Незалежності була звичайною Тисменицькою дорогою, на якій тулилися кілька деревʼяних будиночків. Один із них стояв на перехресті із теперішньою Шашкевича і був відомий ще з середини XVIII століття. У 1857 році там мешкали лише дві сімʼї. У наступному десятилітті хатинку викупив якийсь Ізраель Дауер і збудував там цілком пристойну камʼяницю.
Це була двоповерхова, цегляна, у плані П-подібна споруда, що мала два фасади і, відповідно, два входи. Які заклади там містились?
У 1880-х роках в одній газетній замітці зазначалося, що лінія А-Б (попередниця сучасної стометрівки) починалась від пляцу Франца Йосифа і тягнулася до готелю «Під оленем». Його точне місце знаходження не відоме, але цілком ймовірно, що він розташовувався у будинку Дауера.
На старій поштівці бачимо два якісь комерційні заклади з вивісками. Той, що виходить на вулицю Шашкевича, скоріш за все, ресторан. У сусіднього цікава рекламна афіша, наліплена на віконне скло — голова чоловіка. Дуже нагадує перукарню чи, як тоді казали, фризерню. Тоді будинок належав вже іншому власнику — купцю Натану Боралю. Його спадкоємці на початку ХХ століття продали камʼяницю «Польській позичковій касі». Помешкання єврейських купців, готель, ресторан, фризерня, але до чого тут «Українська хата», про яку йдеться у заголовку?
Все просто. У квітні 1911-го будинок придбала «Руська міщанська каса». Місцеві українці створили цей фінансовий заклад у 1902 році, чим зламали монополію єврейських лихварів. Поруч із касою запрацювало українське міщанське товариство і поступово за камʼяницею закріпилася назва «Українська хата». Невдовзі товариство за 60 тисяч корон придбало у ресторатора Філіпа Ганца два сусідні будинки (тепер Незалежності, 25 і 27). Вони планували збудувати там чотириповерхову «Народну гостиницю», але завадила Перша світова…
Найактивніше громадське життя в «Українській хаті» буяло під час «столичного» періоду історії Станиславова. За ЗУНР тут була редакція газети «Нове життя», а пізніше «Українського життя» і «Станиславівських вістей».
У міжвоєнний період перший поверх будинку від вулиці Шашкевича займали бляхарська майстерня і крамниця лідера українських ремісників Северина Снігуровича (1881-1965). Він починав простим бляхарським майстром, розбагатів, брав активну участь у громадському житті міста, був одним зі співзасновників Української ремісничої бурси та директором уже згаданої міщанської каси. До речі, у 1930-х вона поміняла назву на «Український кооперативний банк». Його очолював Кость Вишневський, гарячий прихильник і меценат українського театру імені Тобілевіча. За перших совітів його арештували й він безслідно зник у страшній імперії ГУЛАГу.
Потім у будинку довший час господарювали обласне бюро судово-медичної експертизи та обласний лікарсько-фізкультурний диспансер. У 2000-му «фізкультурники» зʼїхали, а ще через 10 забрались і судмедексперти. Камʼяницю придбав депутат облради Роман Мулик, нині вона тихо стоїть і чогось чекає. Можливо, її планують знести під нове будівництво. Якщо це раптом станеться, місто втратить чергову памʼятку…
Тепер про архітектурні принади. Будинок спорудили в середині ХІХ століття. Тоді будували скромно. Єдиною оздобою слугували скромні рустовані наличники вікон. Їх позбивали під час пізніших перебудов, натомість цоколь облицювали мармуровою плиткою. Десь зник балкон з боку вулиці Шашкевича, а інший змінив старовинну литу огорожу на більш простішу. Колись ґонтовий дах став бляшаним, входи до наріжних закладів давно замуровані, а арковий проїзд зменшився до звичайних дверей.
І ще одне. Австрійська поштівка надрукована у друкарні Вайденфельда, про якого ми писали у попередньому номері.
