20 січня 1908 року із Коломиї до Станиславова прибули черниці Згромадження святої Урсули, яких у народі звали урсулянками. Цей католицький орден, назва якого походила від благочестивої британської княжни IV століття, займався освітою дівчат, а також доглядом хворих, пише Репортер.
У Станиславові урсулянки придбали новозбудовану триповерхову кам’яницю Кароля Драчинського на вулиці Камінського (нині Франка, 14) і заснували шестикласний ліцей, сполучений із початковою школою для дівчат. У 1911 році ліцей перетворили на жіночу реальну гімназію, збільшивши термін навчання до восьми років. Перед Першою світовою там навчалися від 120 до 170 дівчат. Навчальний заклад був приватним.
У 1921 році гімназія з реальної перетворилася на класичну. Учениць поділили на дві групи: гуманітарну та природничу.
Міжвоєнна Польща була бідною країною, яка мала купу економічних проблем. Втім, черниці давали собі раду і в умовах фінансової кризи. У 1924-1925 роках вони розбудували гімназію. За проектом архітектора Тадеуша Ковальського, позаду існуючого корпусу спорудили новий, чотириповерховий. З першим його сполучили переходом. Його добре видно на старій поштівці. У 1929 році той же архітектор зробив фронтову добудову правого крила. Вона мала баштоподібну форму, завширшки лише в одне вікно. Вгорі «вежу» увінчувала дзвіниця у вигляді великого ліхтаря, з оглядовою балюстрадою. Як згадує мемуарист Тадеуш Ольшанський, дзвони щоденно скликали сестер на вечірню молитву.
У старому приміщенні розмістилися монастирські келії, початкова школа, кабінети вчителів, канцелярія, читальня й лікарський кабінет. На верхніх поверхах перемички був інтернат, де мешкали вихованки, а чотириповерховий корпус займала гімназія. Як згадують сучасники, класи були просторі та світлі. Фізичний, хімічний і біологічний кабінети мали найновіше лабораторне обладнання. До послуг учениць були спеціалізовані кімнати з вивчення історії, географії та інших предметів. У тому ж корпусі розташовувалась величезна, на два поверхи, каплиця із гармонікою (маленьким органом), де щонеділі, о дев’ятій ранку відбувались урочисті меси.
Напередодні радянського вторгнення в монастирі мешкали 34 черниці, більшість з яких працювали вчительками. Учениць налічувалось близько 200, а останній випуск становив 33 особи. Совіти кляштор розігнали, а у приміщенні відкрили загальноосвітню українську школу №4.
У липні 1941-го кам’яницю зайняв штаб угорців, які першими зайшли в місто. Згодом його замінив військовий шпиталь.
Після війни там відкрили російську чоловічу школу №3. А з 1954-го сюди ж перевели російську жіночу школу №1 (тепер це приміщення школи №7), яку об’єднали з чоловічою.
Школа № 3 вважалася престижною, там училося багато дітей військових і партійних чиновників. У 1963 році, за кресленнями архітектора Степана Валевського, добудували ліве, Г-подібне крило, в якому розмістились початкові класи, фізичні лабораторії, майстерні виробничого навчання та великий спортзал. Останню прибудову школа отримала в 1977 році — тоді звели роздягальню у вигляді заскленої галереї.
Нині загальноосвітня школа №3 — єдина у місті з російською та польською мовами викладання. Зараз там навчаються 813 дітей, із них 386 — у польських класах, 42 учня з родин переселенців зі сходу України.
З часів старої поштівки вулиця Камінського дуже змінилася. В середині 1930-х праворуч звели конструктивістський будинок Анелі Рубчак, який затулив внутрішній корпус гімназії урсулянок. Уздовж вулиці тепер ростуть величезні каштани, тому довелось чекати зими, аби більш-менш якісно сфотографувати кам’яницю.
