У ХІХ столітті Станиславів аж ніяк не тягнув на статус наукової столиці Покуття. На початку 1870-х у місті була одна гімназія та дві початкові школи – чоловіча й жіноча.
Школи містилися в орендованих будинках, і держава витрачала на ту оренду чималі гроші. Нарешті, 29 квітня 1874 року, магістрат вирішив будувати дві нові школи та визначив місця для купівлі земельних ділянок, пише Репортер.
Чоловічу планували звести у самісінькому центрі Станиславова – на новоствореній площі Міцкевича. Жіноча мала бути трохи далі – на перехресті нинішніх Грушевського і Драгоманова (теперішня школа № 7).
Спочатку виконання планів і кошторисів обох шкіл доручили інженеру Александровичу. Однак цей добродій зажадав по 350 ринських за кожен проект, і міська рада, яка вважала ціну надмірною, вирішила пошукати «дешевшого» архітектора. Ним виявився магістратський будівничий Владислав Мюльн, який погодився на 200 ринських за креслення чоловічої школи. Будівельника також визначили на конкурсній основі. У березні 1876-го тендер виграв підприємець Ян Обмінський, який на 14 % знизив первісну кошторисну вартість о 31 933 ринських.
Будували протягом 1876-1877 років. Тоді місто відновлювалося після страшної «мармулядової пожежі», гроші економили, тож кам’яниця дістала досить скромне зовнішнє оздоблення. Парадні фасади мали сім вікон, бічні – по десять. Головний вхід був від площі Міцкевича, над ним влаштували балкон на фігурних кронштейнах, огороджений металевою орнаментованою решіткою.
Навчальний 1877 / 78 рік чоловіча школа розпочала в новому приміщенні. Вона була початковою, навчання тривало чотири роки. Потім дитина, якщо хотіла й могла, поступала до гімназії, де гризла граніт науки ще вісім років. Однак здобути навіть початкову освіту в Австро-Угорській імперії могли дозволити собі далеко не всі. Якщо у містах ситуація була ще більш-менш терпима, то до села освіта майже не доходила. Так, у Галичині в 1880 році серед населення старшого шести років не вміли ані читати, ані писати 77,08 %, у 1890-му – 68,24 %, у 1900 році – 63,8 %.
Навчання у станиславівській чоловічій школі велося польською мовою. Довголітнім директором був педагог Гжегож Новицький. У грудні 1890-го закладу надали ім’я видатного польського поета Адама Міцкевича. Через три роки майже половину шкільного скверу (1228 м²) міськрада забрала для спорудження будівлі польського «Сокола», теперішньої дитячої бібліотеки.
Як уже було сказано, починалася школа як 4-класна, далі стала 5-класною, а перед Другою світовою війною була вже 7-річною.
Певний час школа мала «квартиранта». Через відсутність власного приміщення тут протягом 1888-1896 років містилась міська бібліотека і навіть був складений її перший каталог. Правда, це були не найкращі часи книгозбірні, оскільки кімнати виявились занадто вогкими і багато книжок запліснявіли.
У радянський час будинок спершу займала школа № 7, а від 1974 – інститут вдосконалення вчителів (нині інститут післядипломної освіти педагогічних працівників).
Порівняння давнього і теперішнього зображень дає не багато відмінностей. Дах став пологішим, зникла більшість димарів, балкон оздобили дашком. А ще над балконом з’явився невисокий прямокутний аттик, якого раніше не було. На значній території, де колись були клумби, тепер асфальтована автостоянка.
Поштівка теж варта уваги. Перше враження, що фотограф знімав площу Міцкевича пізно вночі, при повному місяці. Насправді знімали вдень. Справа в синьому папері, на якому листівки виходили дуже темні. Тоді видавці домалювали місяць і вийшла «нічна» серія. Між іншим, це одна із перших станиславівських поштівок 1899 року.
Іван Бондарев, Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
