Всередині ХІХ століття у Станиславові було 24 вулиці і п’ять площ. Найдавнішою була площа Ринок, після неї йшов пляц Тринітарський. Він утворився на початку 1680-х, коли з північно-східного боку добудували замок-палац Потоцьких.
Територія перед ним не забудовувалась – аби противник не міг приховано наблизитись до замку та заховатись від обстрілу, пише Репортер.
Назва закріпилась за площею після того, як поруч звели дерев’яний монастир тринітарів. Так у народі називали римо-католицький орден Святої Трійці, ченці якого збирали пожертви для викупу з неволі полонених християн. Девіз ордену: «Слава тобі, Трійця, а полоненим – свобода!». У Станиславів братів запросив Андрій Потоцький у 1690 році. Тоді тривала війна з турками, нерідкі були татарські набіги, отже роботи тринітарям вистачало.
5 липня 1732 року освятили кам’яний монастир і костел Петра і Павла. Його появу пов’язують з легендарною подією. Нібито полковнику коронних військ Павлові Нітославському наснився ангел, який передав Боже повеління спорудити монастир власним коштом. На старій поштівці праворуч видно частину монастирського корпусу – тепер вулиця Старозамкова, 2.
Коли Галичину зайняли австрійці, вони позакривали багато монастирів. Станиславівські тринітарі теж потрапили «під скорочення». Від 1786 року у колишньому кляшторі містився окружний суд (другий поверх) та тюрма (перший поверх). Серед в’язнів виділимо Мауріція Гославського (1802-1832) – відомого польського поета, учасника антиросійського повстання, який тут помер від тифу.
Костелу пощастило менше – він поступово руйнувався і після кількох пожеж його розібрали у 1830 році. Храм примикав до правого крила монастиря і нині ніщо не нагадує про його існування.
Тюрма «з’їхала» до «Діброви» у 1883 році, суд перебрався на вулицю Білінського (Сахарова) у 1911-му. Звільнене приміщення хотіли знести і збудувати Другу польську гімназію. Встигли завалити крило, що тягнулося вглиб кварталу, далі почалась Перша світова…
За Польщі там були різні громадські установи, редакція газети «Ziemia stanislawowska», проводились торги і аукціони, а в радянські часи працювало обласне управління торгівлі. Сьогодні там офіси кількох приватних підприємств, редакція газети «Рідна земля» та кафе «Пиріжкова хата».
А як склалася доля площі? Вона відігравала роль тутешньої площі Бастилії. Недаремно у часи ЗУНР пляц носив горду назву Свободи. Втім поляки повернули «тринітарське» ім’я.
Під час революційних подій 1848 року солдати вбили тут гімназиста Стефана Гошовського. 26 липня 1903-го поліція розігнала мітинг робітників, які вимагали загального виборчого права. Під час виборів до міської Каси хворих 28 жовтня того ж року під стінами тодішнього суду зібрався натовп. Люди вимагали звільнити студента Закревського, який вдарив директора Каси. У вікна будинку полетіло каміння. Поліція відкрила вогонь. Загинув 17-річний кушнірський челядник Яків Брюкнер.
Однак на австрійській поштівці бачимо не мітинг, а базар. У середині 1930-х гендлярів значно побільшало, оскільки сюди цілковито перенесли торгівлю з Ринку. Тоді ж побудували кілька допоміжних споруд, зокрема круглий павільйон, що є й нині.
Торговельні традиції збереглись і за совітів, які влаштували тут колгоспний ринок. Тринітарську площу понизили до рангу вулиці Старозамкової. Торгували до 1989 року, коли збудували критий ринок на Дністровській.
Нині тут речовий ринок «Траян» – от не окраса середмістя. Забудовники давно мріють спорудити там черговий торговий центр. А ще є цікавий проект створити інтерактивний музей Станиславівських фортифікацій. І це було б круто.
