На першому плані поштівки бачимо пишну кам’яницю з колонами, але стаття не про неї. Цей матеріал присвячений значно скромнішій двоповерхівці у глибині. Це будинок каси ощадності, збудований у 1884 році. Парадокс, але за всю історії станиславівської філокартії не маємо жодної поштівки, яка цілком і повністю присвячена споруді каси.
Так, вона є на багатьох видах, проте лише епізодично. Ця ж поштівка, яку надрукувало перемиське видавництво «Сучасне мистецтво» у 1934 році, найбільш повно репрезентує будівлю, пише Репортер.
Задум заснувати міську фінансово-кредитну установу виник у першого демократично обраного бургомістра Станиславова Адольфа Суханека ще в лютому 1863 року. Від задуму до реалізації пройшло багато часу і лише 30 грудня 1867-го місто отримало свій банк. Називався він міською касою ощадності, у статуті якої було записано: «Дати малозабезпеченим верствам населення можливість безпечного зберігання, опроцентування і підвищення дрібних заощаджених квот».
Керувало роботою каси правління, першим головою якого був… парох вірменської церкви Ісаак-Миколай Ісакович. Він умів робити гроші, і вже через п’ять років Станиславівська каса зайняла четверте місце у Галичині за сумою вкладів. Крутішими були лише Львів, Краків і Тарнув.
Попервах каса містилась у будинку, який винаймав магістрат, потім переїхала до відбудованої після мармулядової пожежі ратуші. Згодом назбирали грошей на власний маєток.
У 1882 році, вперше в історії Станиславова, оголосили конкурс на найкращий архітектурний проект – нової споруди каси. Виграв краківський архітектор Раймонд Меус, який отримав премію у 400 ринських злотих. Щоправда, його креслення потім трохи доопрацював місцевий будівничий Ян Шпорек.
Земельна ділянка обійшлась банкірам у вісім тисяч, ще 60 тисяч витратили на будову. Урочисте відкриття відбулось у листопаді 1884 року. За стилем споруда належить до історичного еклектизму, сучасники вбачали в ній риси бельгійських ділових будинків.
Також будинок каси ощадності став першим, який прикрасили скульптури. Над карнизом помістили скульптурну групу роботи Томаса Дикаса у вигляді двох жіночих фігур. Називається композиція «Праця і Ощадливість». Праця тримає у руках щит із зображенням бджоли, а в Ощадливості руки порожні – вона ніби економить, як жартують нині франківці.
Протягом 1894-1895 років касу значно розбудували з боку сучасної вулиці Пилипа Орлика. Кошторис становив 19 000 ринських. На початку ХХ століття кількість клієнтів суттєво збільшилась. Через те дирекцію та інші служби перевели на другий поверх, а перший повністю відвели для відвідувачів. Так виник великий операційний зал у класичному стилі з колонадою і розписами художника Ляховського (не збереглися). Опоряджувальні роботи виконувала знаменита фірма Домініка Серафіні, про що свідчить напис на мармуровій підлозі вестибюлю.
Відреставрований будинок каси ощадності вважався найкращою кам’яницею Станиславова. Саме тут у 1912 році влаштували пишний прийом ерцгерцогу Карлу, який проїздив через місто до Коломиї. Незабаром він стане останнім імператором Австро-Угорщини. У міжвоєнний період у трьох кімнатах каси ощадності містився Покутський музей – попередник теперішнього краєзнавчого.
Займалась каса і соціальними проектами. Раз на рік вона виділяла гроші на потреби міських учнівських бурс, сирітських притулків, будинку старців та калік.
Фінансову спрямованість будівля зберігала за Польщі, перших совітів, німецькій окупації, других совітів і в незалежній Україні. Сьогодні у будинку за адресою Мазепи, 14 працює відділення Ощадного банку України. Це найстарший банк Івано-Франківська.
Кам’яниця непогано збереглася. Вцілілі навіть прикраси на даху та кована балюстрада. Хоча кам’яним скульптурам Праці і Ощадливості не завадив би косметичний ремонт. А ось різнокольорова сланцева плитка, що фігурує на польській поштівці, до наших часів не дійшла. У 1991 році її замінили невиразною сірою металочерепицею.
