Є небагато поштівок із видами Станиславова, випущених краківським видавництвом «Салону польських художників». Напевно, кам’яниця на розі Липової та Гіллера (Шевченка й Гординського) чимось вразила митців, якщо вони вирішили її увіковічити.
Художники мали добрий смак, адже це чи не найгарніший будинок кварталу. Чий він був, пише Репортер.
На початку ХХ століття інженер Ізраель Штернгель споруджує прибуткову кам’яницю на вільній ділянці Лисецького передмістя. Дату побудови (1903) можна побачити на фасаді, під балконом. Забудовник не забув і себе любимого, прикрасивши балконну решітку монограмою з літерами «І» та «S», тобто власними ініціалами. Польською прізвище власника пишеться як «Sternhell».
Стислий архітектурний опис звучить так:
«Будинок Г-подібний у плані, в стилі еклектики з елементами бароко і класицизму, є важливою містобудівною домінантою. Триповерховий з підвалами і високим, з лучковими вікнами, цоколем, цегляний отинькований, п’ятивіконний по фасаду від вул. Шевченка і шестивіконний від вул. Гординського з вікнами на заокругленому розі».
Ззовні будинок пишно декорований. Тут і ліпнина у вигляді лев’ячих голів та велетенських морських раковин, стрункі колони з коринфськими капітелями*, строгі трикутні фронтони і ще багато чого. Штернгель чудово розумів, що чим гарніший будинок, то більшу орендну плату можна вимагати. Взагалі то був не дурний хлопець: народився у Станиславові у 1863 році, закінчив Віденську політехніку, відділ інженерії. Цікаво, чи всі інженери могли дозволити собі збудувати кам’яниці?
Від 1931-го будинок належав єврейському купцеві Шапіро. Через 10 років Шапіро опинився в гетто, а кам’яницею зацікавився український книготорговець Петро Самоверський. Він обіймав посаду голови «Союзу батьківських кружків» і у вересні 1943-го ініціював тут відкриття «Домівки учня».
У споруді передбачалось проживання і харчування 800 учнів місцевих українських шкіл. На першому поверсі розмістилися їдальня та кухня, на другому – адміністрація, бібліотека і читальний зал, на третьому – музей і зал глядачів.
Усе це свідчило про те, що «Домівка учня» не була банальним гуртожитком, а значним центром виховання української молоді в патріотичному дусі. У листопаді того ж року заклад відвідав голова Українського Центрального Комітету, професор Володимир Кубійович, який прибув із Кракова. Це відомий вчений, який, будучи в еміграції, прославився виданням 11-томної «Енциклопедії українознавства».
Після війни будинок знову став житловим і нині має адресу Шевченка, 30.
За Австрії кам’яниця виглядала майже так само, як і зараз. Єдиною суттєвою відмінністю є наявність кованої огорожі з масивними кам’яними стовпчиками. Шкода, що її розібрали, хоч у такий спосіб розширили пішохідну зону. А ще на перехресті, зліва від дороги, видно водяну помпу. Сьогодні їх, здається, взагалі у місті не лишилось.
Зверніть увагу на велику липу перед наріжними вікнами. Коли вона з листям, то повністю затуляє балкон і надійно маскує монограму Штернгеля. На поштівці 1909 року є маленьке деревце. Може, то воно? Хоча теперішня липа на столітню щось не дуже виглядає.
А ще зверніть увагу на дальній план. Нині позаду кам’яниці Штернгеля стоїть польська чотириповерхівка, споруджена у 1930-х. Приблизно на тому місці колись була садиба Льотрінгерів та хатинка Хани-Двойри Вермут. 28 вересня 1868 році саме там смажили повидло – «мармуляду». Смажили настільки активно, що спричинили пожежу, під час якої згоріли 260 будинків, тобто чверть міста. З легкої руки Юрія Андруховича цю пожежу інакше як «мармулядовою» не називають.
* Капітель – верхня частина колони, що бере на себе навантаження від вертикальних балок перекриття
