Ще недавно будинок на Мазепи, 1 вважався другим найдавнішим об’єктом, зведеним за межами фортечних укріплень. Нині, після «реконструкції» аварійної будівлі Регенштрайфа на початку Чорновола, змушені констатувати, що ця кам’яниця перебрала на себе пальму першості, пише Репортер.
Коли Станиславів був містом-фортецею, всі кам’яні будинки споруджувались у середмісті, тобто всередині оборонного периметру. Мешканці передмість розуміли, що їхня нерухомість становить легку здобич для ворога, отже будували дерев’яні та глинобитні хатки, які можна швидко відновити. Капітальна забудова з’явилася тут лише у ХІХ столітті, коли місто «перескочило» через занепалі мури та почало активно освоювати нові території.
Цей будинок, хоч і має адресу на Мазепи, є наріжним і парадним фасадом виходить на Вічевий майдан. За переписом 1822 року, власником парцелі був Станіслав Ґалінський. Протягом 1827-1830 років він збудував велику двоповерхову кам’яницю з мезоніном* у стилі класицизму. Серед сусідніх будівель споруда привертає увагу оригінальною формою мансардного даху з криволінійним заломом. Фронтон мезоніну був прикрашений символічним християнським зображенням «всевидючого ока», від якого тепер лишився тільки трикутний силует. Проте, збереглась монограма власника на балконі – «SG».
Нижній поверх власники постійно здавали в оренду. У 1830 році тут відкрилась перша і довший час єдина в місті книгарня Яна Міліковського. Поруч працювала кондитерська Карла Ертля, яка слугувала місцем зборів гімназійної молоді під час революції 1848 року.
Після Ґалінського будинком володіли: Юзеф Шенгерський зі спадкоємцями (до 1873 року), Пінкас Кремер (до 1878), Борух Тайтлер (до 1910-х), Веніамін Гельфт (до 1930-х), Ізраель Фогель (до 1939).
Як свідчить листування з магістратом, у 1873 році Кремер провів розбудову будинку, після чого він набув сучасного вигляду. Кількість приміщень зросла з шести (1857) до 11 (1900). В будинку містилась філія віденської фабрики одягу «Гельман Кон і сини» (1891-1900), меблевий магазин Францішка Фідлера (від 1891), кравецька майстерня Юзефа Жалодека (від 1899), склад будівельних матеріалів Вільгельма Арнольда (від 1902). Протягом 1889-1891 років частину першого поверху з боку вулиці Мазепи займала редакція найвідомішої міської газети «Кур’єр Станіславовскі».
Верхні поверхи завжди використовувались як житлові. За радянщини внизу діяли філії інститутів «Укрколгосппроект», пізніше «Укрсільгосппроект» і майстерня сценічних костюмів. У часи перебудови в тій частині кам’яниці, що виходила на Вічевий майдан, працювала популярна відеотека.
З боку вулиці Мазепи у 1995 році відкрився музей Олекси Довбуша – з колекцій академіка Володимира Грабовецького. Поруч краєзнавчий відділ міської бібліотеки та аптека.
Ліворуч від кам’яниці Ґалінського сумує за зеленим парканом старовинна двоповерхівка. На початку ХІХ століття на її місті було дві земельних ділянки, одна з яких належала Каетану Бічі. Він поставив там дерев’яний будиночок на дві сім’ї. У 1871 році ділянку придбав купець Кальман Йонас та одразу звернувся до магістрату щодо купівлі сусідньої парцелі. Ціна у 20 ринських злотих за квадратний сажень його цілком влаштувала, оборудка відбулась і наступного року там постав кам’яний будинок (Вічевий майдан, 2).
До Першої світової війни перший поверх займали магазин взуття і майстерня українського купця Теодора Рубчака, який перебазувався зі Львова, та склад меблів Людвіка Фідлера.
За часів СРСР там працювала забігайлівка «Пельменна», яку наприкінці 1980-х приватизували та перетворили на чи не перше у Франківську кооперативне кафе.
Іван Бондарев, Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
*Мезонін (від італ. mezanino – проміжне) – напів’ярус, надбудова над середньою частиною житлового будинку, часто з балконом.
Comments are closed.