Якби австрійці не розламали станиславівську фортецю, то цього будинку, скоріш за все, не було б. Річ у тому, що на його місці колись стояв равелін — трикутне укріплення, що прикривало Тисменицьку браму. Коли Станиславів втратив статус прикордонного міста, фортеця занепала й на початку ХІХ століття її розібрали за цісарським рескриптом.
Землю під колишнім равеліном розпарцелювали. Один із землевласників, Озіяш Більднер, у 1838 році на розі теперішніх Бельведерської та Мазепи збудував камʼяницю. На той час це був єдиний триповерховий будинок на обох цих вулицях, пише Репортер.
Архітектора ми не знаємо, а камʼяниця вийшла гарною — у класицистичній манері, з наріжною вежею, увінчаною шпилястим шоломом.
У середині ХІХ століття в Станиславові було два готелі: «Європейський» та «Під залізною дорогою». Останній розміщувався у будинку Більднера і протримався аж до 1880-х. Назва досить цікава, адже залізницею у місті тоді ще й не пахло, а коли «запахло», то в зовсім іншому місці. Яка назва — такий і контингент. Якщо «Європейський» призначався для поважної публіки, то у «залізничному» більше зупинявся простий люд. Між собою містяни називали заклад — «заїзд у Хаїмка». Схоже, той Хаїмко дотримувався демократичних поглядів, оскільки у 1869 році українські гімназисти провели тут перший вечір памʼяті Тараса Шевченка.
У 1870-х будинок переходить у власність Каселя Кіслера. Цей добродій очолював ортодоксальну єврейську громаду та мав обмінний пункт валюти на площі Франца Йосифа (Вічевому майдані). Тоді ж у камʼяниці запрацювала найбільша українська крамниця «Народна торгівля». Львівська газета «Діло» писала про неї таке: «Філія «Народної торгівлі» в Станиславові відкрилась 5 червня у готелі «Під желізною дорогою»… Першого і другого дня уторговала «Нар. Торг.» понад 100 золотих ринських. В день відкриття прибув І. Камінський, бурмістр, привітати русько-християнську інституцію. Трьома мужами довірʼя обрані І. Литвинович, катехит, Є. Желехівський, проф. гімназії, І. Яхно, проф. семінарії».
На старих поштівках марно шукати вивіску «Народна торгівля» — крамниця проіснувала до початку ХХ століття. Натомість зʼявилися інші. У різні періоди тут були: ресторація, пиварня, магазин карлсбадського печива, фризерня (перукарня), крамниця содової та фруктової води, багато інших закладів.
Під час Першої світової камʼяниця сильно постраждала від артобстрілів і геть вигоріла всередині. За Польщі її розібрали, а ділянку придбав купець Бертіш. Згодом він спорудив там нову камʼяницю. Ось витяг із матеріалів міської управи: «Будинок цегляний, чотириповерховий, з підвалом. У плані Г-подібний, з мезоніном над наріжною частиною. Початок будови — жовтень 1935, кінець будови — жовтень 1936. Кількість квартир — 10».
Цю камʼяницю сміливо можна зарахувати до найкращих конструктивістських споруд міжвоєнного часу. Разом із будинком навпроти вона утворює урочистий вʼїзд на вулицю Бельведерську.
Незабаром сюди переїхала одна з найстарших аптек міста — «Під Божим провидінням». Вона належала єврею Герману Рейтману. У часи німецької окупації він потрапив у гетто, а заклад очолив українець Шморгун. Крім аптеки, перший поверх і підвал займали магазини, а нагорі були квартири.
У радянський період камʼяниця часто потрапляла на поштівки й до фотоальбомів. У путівнику 1960-х років над наріжним входом читається вивіска спеціалізованого магазину «Лабораторні реактиви». У наступному десятилітті реактиви поступаються великій крамниці жіночого взуття «Черевички». За незалежності «Черевички» зникли, приміщення поділили між кількома закладами, які змінюються із карколомною швидкістю. Частину квартир на верхніх поверхах нині перепрофілювали під офіси.
Оскільки будинок є першим з парного боку вулиці Мазепи, на стіні, ліворуч від головного входу, у листопаді 2011-го відкрили анотаційну дошку гетьману роботи скульптора Богдана Гладкого.
Comments are closed.