Деякі куточки нашого міста настільки помінялись за останні сто років, що нині їх важко впізнати на старих поштівках. Насамперед це стосується листівки із початком вулиці Карпінського.
Сьогодні це ріг Галицької та Бельведерської. У XVIII столітті там був равелін – трикутне кам’яне укріплення, яке прикривало Тисменицьку браму, пише Репортер.
Після поразки Австрії у війні 1809 року станиславівські фортифікації розібрали, рови засипали. Вивільнену земельну ділянку на місці колишнього равеліну придбала родина Меллерів, яка володіла нею аж до Першої світової. У середині ХІХ століття землевласники спорудили двоповерховий будинок. З вулиці Карпінського (Галицької) він мав дев’ять вікон, а з Бельведерської – 20. На другому поверсі короткого крила розмістився один із найстаріших міських готелів – «Під чорним орлом».
Однак у багатьох кам’яниця асоціювалась із іншим популярним закладом. У серпні 1875 року на першому поверсі відкрилась аптека «Під Божим провидінням» – третя у Станиславові. Крім продажу ліків, вона виконувала функції своєрідного клубу – тут можна було почитати свіжі газети, обговорити останні новини, придбати квитки на різні вистави.
Тримав аптеку поважний вірменин Альбін Амірович (1840-1912). Він народився у Станиславові, закінчив тутешню гімназію, був аптекарським практикантом. Брав участь у польському повстанні 1863 року. Після придушення повстання Амірович певний час перебував на нелегальному положенні, побоюючись арешту австрійцями. Встиг побувати вантажником на гуральні та фірманом. Коли пристрасті трохи вщухли, повернувся до рідного міста, де відкрив чи не найліпшу аптеку.
У Першу світову будинок Меллерів, як і весь квартал, був зруйнований. Ділянку із попелищем придбав купець Мандель. Він довго не міг дати собі раду із нерухомістю, та й економічна ситуація у Польщі була складною. Знищений квартал почали відбудовувати лише наприкінці 1920-х. Незабаром заворушився і Мандель.
Протягом 1935-1937 років він разом із синами звів п’ятиповерхову кам’яницю, що належала до найкращих зразків житлової забудови міжвоєнного періоду. Згідно з обліковими даними міської управи, будинок мав такі характеристики: об’єм 6241 м. куб., кількість квартир – 9, кімнат – 30, кошторисна вартість – 47 500 злотих. Рік завершення (а здали її у вересні) викладений у вестибюлі, на бетонній підлозі. Ймовірний архітектор – Юліуш Фоєрман, який пізніше залишить цікаві спогади про побут станиславівського гетто і сам загине від рук нацистів.
Будинок виконаний у стилі функціоналізму, який панував у архітектурі 1930-х: зовні без ліпнини та інших прикрас, всередині – все для комфортного проживання. Кам’яницю спорудили як прибуткову, помешкання здавали квартирантам, а внизу розмістилися торгові заклади, для яких відразу запроектували великі вітрини. Мешканцям Станиславова запам’ятався великий магазин чеської взуттєвої імперії «Bata», яку радянські «визволителі» інакше як «Батя» не називали.
Перед націоналізацію у будинку жили 12 родин. Старий Мандель тоді вже помер, а сім’ї його синів займали чотири квартири.
Після війни на першому поверсі містився гастроном «Верховина», який протримався там понад півстоліття. Хоча мешканці називали його «Чернівецький». Чого так? Річ у тому, що гастроном відкрили чернівецькі кооператори, які швидко завоювали симпатії покупців якістю продукції. У вісімдесяті при магазині відкрили кафетерій, інтер’єр якого прикрасив цікавий керамічний рельєф скульптора Михайла Мурафи. На жаль, він не зберігся, а у приміщенні гастроному тепер господарюють різні крамнички, які там довго не затримуються, змінюючи одна одну.
Comments are closed.