На вулиці Романовського (Гаркуші) громадських споруд колись майже не було. Переважно тут зводили невеликі хати із ґанками, часто навіть не цегляними, а глинобитними, на дерев’яному каркасі. Але до третього тисячоліття їх ще був цілий ряд, особливо з непарного боку.
Австрійські видавці не балували увагою вулицю Романовського і випустили лише три поштівки з її видами. На двох представлені «порядні» кам’яниці, а ось третя зображує якусь хатинку за дерев’яним парканом. Листівка пройшла пошту в 1904 році. На той час у місті існувала ціла купа привабливіших об’єктів. Чому фотограф зупинився на цій хаті, пише Репортер.
Напевно тому, що цей будинок мав доволі цікаву історію. Його збудували на самому початку ХХ століття і далі він тричі змінював адреси. Перша була конскрипційною – Заболотівське передмістя, 325 (писали: IV, 325). Пізніше конскрипційну адресу замінила орієнтаційна – Романовського, 19. За радянщини та в незалежній Україні будинок мав прописку на Гаркуші, 21. Він вигідно відрізнявся від сусідніх глинобитних халуп, мав ознаки класицизму.
Ми не знаємо імені першого власника, однак у 1903-му хатинку придбало національно-католицьке товариство святого Юзефа. Воно було створене наприкінці 1901 року та ставило за мету «пробудження національного і католицького духу в широких верствах станиславівського суспільства». Товариство було польським, об’єднувало представників робочих спеціальностей, переважно залізничників. Довгі літа ним керував директор Міщанського банку Станіслав Горошкевич. На час купівлі нерухомості товариство мало понад 1000 членів і серед багатьох громадських організацій Станиславова вважалось найчисленнішим.
Згромадження розгорнуло бурхливу діяльність. Невдовзі воно заснувало Католицьку касу хворих, що надавала позики малозабезпеченим членам. При товаристві діяли: гурток католицької ремісничої молоді, власний оркестр, аматорський драматичний гурток, бібліотека на 900 книжок, хор, школа для неграмотних. У подвір’ї була літня сцена, а пізніше, завдяки меценату Юзефу Павловичу, до будинку прибудували театральну залу. У вересні 1913-го там відкрився кінотеатр «Полонія», третій у місті. Господарі презентували його як польський патріотичний заклад і обіцяли крутити лише історичні та природничі стрічки. Першим показали фільм «Останні дні Помпеї».
Але проект з кінотеатром не мав успіху. Музичні та драматичні колективи з його відкриттям перестали функціонувати. Під час війни згадки про кінотеатр з’являються епізодично, а потім зникають, ніби його взагалі не було.
У 1921 році в результаті злиття трьох польських громадських організацій – «Гвязда», «Коло міщан» та «Товариства святого Юзефа» – утворилось потужне «Об’єднання польських міщан». Через три роки будинок на Романовського продали, за виручені кошти придбали велику кам’яницю по вулиці Незалежності, 18, куди перебралося міщанське об’єднання.
За часів СРСР у «будинку святого Юзефа» містилась адресно-довідкова служба, а згодом відділ віз і реєстрацій УМВС. У середині 2000-х була спроба реконструювати будинок, який навіть «вдягнули» у риштування. Однак завершилося все банальним зносом та спорудженням багатоквартирної семиповерхівки.
А замість епілогу наведемо уривок з есею Тараса Прохаська:
«У записках давніх мандрівників Станиславів викликав захоплення не огидним і непридатним для життя середмістям, а милими будиночками серед садів і городів за межами валів…
Тепер всі ці будиночки потрапили у химерну категорію «малоцінної забудови» і виявились непотрібними. Кожен з них під прицілом. Їх розбирають, з’їдають екскаваторами, потворять добудовами. Все дуже раціонально, законно і прогресивно. Ще трохи, і наше місто остаточно втратить свій шарм і неповторність саду».
Іван Бондарев, Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя
