У 1927 році брати редемптористи випустили невеличку серію поштівок, присвячених місійній проповіді. Поліграфія там не дуже, але в кадр потрапила вулиця Голуховського (Чорновола), що є рідкісною гостею на старих поштівках. На задньому плані, правіше, видно розлогу двоповерхову кам’яницю.
Про неї й поговоримо, пише Репортер.
Перший раз земельна ділянка № 19 у Тисменицькому передмісті фігурує в австрійському переписі населення за 1880 рік. Тоді вона належала подружжю Якову та Юстині Палагіцьким. У 1891-му Яків отримує дозвіл від магістрату на будову реальності на своїй землі, а наступного року вже вселяється до нового будинку (Чорновола, 54). Це була прибуткова кам’яниця, прямокутна у плані, виконана у стилі класицизму. Парадний вхід розміщувався у великій арці, по краях будинку виступали два балкони, над якими були трикутні фронтони.
На жаль, ми не знаємо, чим заробляв на життя той Палагіцький, але гроші в нього були. У «Кур’єрі Станиславівському» за 29 квітня 1906 року він оголосив про будову нової кам’яниці на тій же вулиці Голуховського, яку незабаром звів впритул до свого старого будинку. Ще раз прізвище Палагіцьких згадується у місцевій пресі в 1913-му, з нагоди смерті 75-річної пані Юстини, яку журналісти іменують «власницею реальності». Це свідчить про те, що її чоловік перенісся у кращий світ раніше за неї.
Маєтки успадкував Юзеф Палагіцький. Після Першої світової він продав будинки українській громадській діячці Альбіні Яконович. Вона народилась у селі Олеші на Тлумаччині у священичій родині. Пізніше придбала солідну нерухомість у Станиславові, потім записала двоповерхову кам’яницю і одноповерховий флігель у дворі, разом з городом, на користь товариства «Рідна школа». Вдячні освітяни заснували там «Кружок «Рідної школи» імені Альбіни Яконович». Від 1936 року сюди переїхала «Селянська бурса», яку утримувала станиславівська філія товариства «Просвіта». Тут мешкали від 40 до 60 учнів, місячна оплата становила 45 злотих, бідним дітям надавались суттєві знижки.
На другому поверсі жили викладачі. Найкращі апартаменти (квартиру № 1) займав Никифор Даниш, який обіймав посаду директора «Рідної школи». Його сусідом був професор української гімназії Іван Ґолембйовський. Цьому діячеві запросто можна вішати меморіальну дошку на стіні будинку.
Народився в 1896 році у Жидачеві. Під час Першої світової командував взводом в австрійській армії, воював на російському, румунському, італійському фронтах, отримав важке поранення. Під час Листопадового зриву керував роззброєнням жандармерії у Жидачеві, після чого місто перейшло під контроль українців. Далі – жорстока війна з поляками, чергове поранення, філософські студії Віденського університету.
З 1922 року Ґолембйовський вчителював в Українській державній гімназії Станиславова, викладав латину та грецьку. Був дуже суворим, ставив багато двійок. Учні його побоювались та за маленький зріст прозвали «Сігмою» – від найменшої літери латинської абетки. У 1933-1939 роках пан Іван керував «Селянською бурсою», через що і отримав там квартиру. За перших совітів працював у обласному відділі освіти, а за німців став… бургомістром Станиславова. Сучасники згадують, що «вершком позапрофесійної дії проф.
Ґолембйовського на рідних землях була його праця на становищі посадника міста Станиславова в рр. 1941-1944, якою він виявив не тільки свій адміністраційно-організаційний хист, але й велике почуття відповідальності і відваги в часи жахливого, садистичного терору крюгерівського гестапо». Помер в еміграції у США у 1978 році.
Сьогодні будинок на Чорновола, 54 мало нагадує вишукану кам’яницю Палагіцького. У шістдесятих надбудували ще два поверхи, які дисонують з нижніми, оформлені у збіднілому стилі хрущовських часів, без декору, навіть вікна менші. Як то кажуть – відчуйте різницю!
Іван Бондарев, Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя
Поштівка з колекції Олега Гречаника
