Бувають поштівки, подібні на метеори – вони лише раз з’являються у продажі, а потім зникають назавжди. Ця саме з таких. У 1990-х її придбав Зеновій Жеребецький і з тих пір жодному колекціонерові вона до рук не потрапляла. будинок Зегди
Поштівку видав станиславівський видавець Шраєр. На відміну від інших, які містять лише назву вулиці, ця має спеціальний підпис німецькою: «Станиславів. Вулиця Голуховського. Драгуни повертаються з кірхи, 1907 рік». будинок Зегди
Драгуни – це різновид кавалерії. На поштівці добре видно їхні головні убори – драгунські каски, які виготовляли із пресованої шкіри й покривали чорним лаком. Угорі кріпили гребінь з кінського волоса, окантований латунню. Він мав погасити шабельний удар.
У 1907 році в Станиславові стояв 14 полк драгунів «Князь цу Віндіш-Гретц», що вів свою історію з XVIII століття. Його ще називали полком безвусих драгунів. Під час Семирічної війни туди набрали молоде поповнення. Настільки молоде, що хлопці навіть вусів ще не мали. Але це не завадило їм розгромити німецьких ветеранів у битві при Коліні в 1757 році. З тих пір усьому особовому складу – від солдата до полковника – заборонялось носити вуса.
До теми: Слідами старого Станиславова. Друкарня Данкевича
Полк складався з німців і чехів. По неділях вони ходили на богослужіння до костелу і під час повернення до казарм (які були на теперішній вулиці Національної Гвардії) їх зазнимкував фотограф.
Голуховського – це нинішня Чорновола. Вона досить довга, але на поштівці є підказка, де саме проходить колона. Праворуч, позаду хати, видно купол костелу «Аве Марія», що на Гординського, де тепер Дім молитви баптистів. Отже, будинок стоїть на самісінькому перехресті.
До теми: Слідами старого Станиславова: будинок Кароля Драчинського
Архітектор Ігор Панчишин описав споруду так: «Типовий одноповерховий будинок-садиба. У Станиславові таке будівництво було масовим для садиб, які формували лінії планування вулиць. Очевидно, будинок дерев’яний, каркасний з частковим заповненням цеглою і глиняно-вапняною сумішшю на дерев’яній обрешітці. Судячи з даху, дерев’яна конструкція опирається на центральну муровану частину, де влаштовані печі й димоходи. Покриття дахівкою. Типовий для Станиславова дерев’яний ґанок. Мінімальне декоративне обрамлення віконних прорізів не має виразних стилістичних рис. Фундаменти, можливо, й дерев’яні. Ймовірно, ще були окремо влаштовані підвали. Подібні будинки ще збереглися на вулиці Стефаника, Героїв пожежників, частково на Київській».
Тепер залишилося з’ясувати, хто жив у тій хаті. На початку ХХ століття вона мала адресу Голуховського, 42. У «Кур’єрі Станиславівському» за 1900 рік є оголошення, що в будинку діяли курси німецької, французької та англійської мов, а також стенографії та каліграфії.
До теми: Слідами старого Станиславова. Будинок Вольфа Бреннера
Наступну згадку про будинок зустрічаємо в останньому польському переписі за серпень 1939-го. Тоді хата мала № 30. Переписні листи підписала власниця нерухомості – Кароліна Зегзда. Краєзнавець Олена Бучик дослідила, що за Австрії у місті працював заможний м’ясник Габріель Зегзда. Можливо, Кароліна була його дружиною або донькою. Як би там не було, але у хаті вона не жила, а здавала її квартирантам. І тут мешкали 10 людей! Одну кімнату разом із дружиною займав залізничний пенсіонер поляк Едвард Беффінгер. У сусідній проживала українка, кравчиня Анна Олюркевич. Квартира № 2 мала кілька кімнат. У ній зареєстровані сім мешканців: Гжегож Гринюв, його дружина, четверо дітей і чи то служниця, чи то родичка. Прізвище Гринюв не подібне на польське, але віросповідання – римо-католицьке. Він служив у 11 полку артилерії, а тоді українців-держслужбовців і військових змушували міняти віру.
Історія будинку Кароліни Зегзди обірвалась у 2004 році – його знесли, аби побудувати шестиповерхівку за проектом Вадима Куліша.
Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя
Поштівка з колекції
Зеновія Жеребецького
