На початку ХХ століття площа Міцкевича так і називалась, а теперішня вулиця Вітовського мала ім’я польського поета Гославського. Там, на розі, досі стоїть двоповерхова кам’яниця, яку добре видно на поштівці 1901 року.
У плані будинок Г-подібний і збудований на місці двох старіших, пише Репортер.
У ХVIII столітті це був престижний район у середмісті, тобто під захистом фортечних мурів. Земля тут коштувала дорого, тому будиночки тулились один до одного. Ми не знаємо прізвищ перших власників хатинок, які зазначені на давніх мапах. Під час австрійського перепису 1822 року будинком з боку пл. Міцкевича володів Абрагам Ліндер, а на вулицю Вітовського виходила інша хата – Селіка Альтгайма. З подальших переписів довідуємось, що його будинок мав сім квартир, а нерухомість Ліндера – п’ять помешкань.
Під час Мармулядової пожежі обидві хати згоріли. У документах зустрічаються згадки про будмайданчики зі спаленими домами Лейби Сусмана (спадкоємця Альтгайма) та Гаскеля Бреннера. Землю придбав єврейський купець Ісаак Мендель Брумберґер. Спочатку він чи то відновив старі хати, чи спорудив щось нове, але те «щось» не було капітальним. Лише у 1892 році Брумберґер збудував тут кам’яницю з теперішньою адресою Вітовського, 7. Споруда ніби нічим не примітна, та в архітектурному описі виглядає визначною пам’яткою класицистичного стилю:
«Другий поверх прорізано ритмом великих прямокутних вікон, обрамлених фігурними лиштвами* та прикрашених замковими каменями з підвіконними нішами. Аналогічні засоби архітектурного оздоблення застосовано на інших фасадах. Увінчує споруду лаконічний профільований карниз. Відіграє важливу композиційну роль, формує перспективу вулиці, що веде до площі Ринок».
У володінні Брумберґерів будинок перебував аж до 1940 року. У переписі 1910-го згадується Фейга Брумбергер – ймовірно, вдова Ісаака Менделя. А переписний лист останнього довоєнного перепису 1939-го підписав якийсь Р. Брумбергер – єврейський купець 1875 року народження, який з 1919 року разом із родиною постійно мешкав у квартирі № 2.
Призначення кам’яниці було типовим – вона мала приносити гроші. Нагорі містились квартири до винайму, а перший поверх орендували численні крамнички та заклади сервісу. На початку ХХ століття неабиякою популярністю у мешканців Станиславова користувався шинок пана Холдера. Публіка там збиралась специфічна, пролетарська, посиденьки нерідко завершувались грандіозним мордобоєм.
Серед відвідувачів траплялися одіозні екземпляри. Інколи до шинку заходив схожий на шахрая кремезний добродій із товстим патиком. Вже від дверей він голосно кричав «Юпітер!» і кидався до барної стійки. При цьому Холдер швиденько ховав усі пляшки і склянки з шинквасу, а його помічник біг за поліцією. Скрутити цього любителя астрономії вдавалося лише кільком поліцейським. Чому він регулярно трощив заклад пана Холдера і до чого тут п’ята планета Сонячної системи – сказати важко.
Розмінявши 125 років, будинок мало змінився. Бляшаний дах замінили шифером, принагідно знісши два слухові вікна. Цікаво, що крайнє праве вікно другого поверху було замуровано ще з самого початку – схоже, Брумберґер не любив багато світла. Значно зменшилась кількість дверей з боку вулиці Вітовського, більшість з яких перетворили на вікна. Сьогодні у будинку містяться магазини «Тканини», «Оптика», крамниця косметики «Блонда» й «Ательє мод». Але справжнім старожилом є майстерня з ремонту взуття, що розташована у тильній частині кам’яниці.
Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя
Поштівка з колекції
Володимира Шулепіна
*Лиштва – накладна планка, що закриває щілини між віконною рамою чи дверною коробкою.
