Фотограф нашої рубрики каже, що робити якісні сучасні знимки об’єктів заважають кілька речей. Найчастіше це машини, припарковані біля потрібної кам’яниці, чи дерева, що затуляють краєвид. Та якщо з цим ще можна якось дати собі раду (прийти вранці чи взимку), то із фактором пізнішої забудови нічого не вдієш. Для прикладу, візьмемо цю стару австрійську поштівку початку ХХ століття.
Вона зображає початок вулиці Баторія – теперішньої Короля Данила. На тому місці, де стояв фотограф, через кілька років звели кам’яницю, тому точно відтворити ракурс уже неможливо, пише Репортер.
Фото Ігоря Гудзя
А нас цікавить одноповерховий будинок ліворуч – практично, це його єдине зображення у станиславівській філокартії. Сьогодні він має адресу Короля Данила, 5 і є найдавнішою спорудою вулиці, яку проклали у 1899 році. Передісторія цього будинку вкрита темрявою. Хоча вулиця тут з’явилась відносно пізно, земля була давно розпарцельована і належала різним власникам – в архівах про них повно інформації. Однак, господарів саме цієї ділянки жоден із переписів не подає. Важко повірити, що шмат землі у центрі міста був нічийний. Та лише десь у 1905 році тут звели ошатний особняк. Його побудували у складчину пан Оскар Бехер і пані Берта Гольдфельд. Їхню спорідненість важко простежити: може то були брат із сестрою, чи теща з зятем, або просто компаньйони по бізнесу.
Поштівка з колекції Володимира Шулепіна
Споруда належить до стилю неокласицизму. Особливої пластичності фасаду надає чотириколонний портик доричного ордеру. Але він там лише для краси – обидва входи до будинку розташовані з боків. Також особняк має цікаву конфігурацію. Якщо з фасаду він одноповерховий, то тильна частина, завдяки ухилу рельєфу, має два поверхи. Архітектори відзначають споруду як «характерний приклад типологічного та естетичного вирішення міського житлового будинку початку ХХ століття садибного типу».
Хоча, повністю житловим особняк не був. У 1920-х тут містився офіс «Товариства експлуатації лікувальної солі «Йодорад». Її радили вживати для лікування ревматизму, запалення суглобів та кісткового туберкульозу. Сьогодні садиба поділена на кілька житлових квартир.
Якщо уважно вдивитися у стару поштівку, то на задньому плані можна побачити ще один будинок – Короля Данила, 7. Він є дзеркально-симетричним із попереднім. У 1822 році ця земельна ділянка належала заможному вірменину Криштофу Богдановичу, далі – Марії Стретельській. У 1900-му тут стояв невеличкий дерев’яний будинок на дві сім’ї, власником якого був капітан Ледерле. Не пізніше 1905-го тут же постав брат-близнюк сусіднього особняка. Логічно припустити, що його збудували ті самі Бехер і Гольдфельд – але ні! Господарем садиби значився якійсь Лейба Лоутман. Можливо, аби зекономити, сусіди замовили архітектору два однакові проекти, приблизно як зараз будують гаражі.
Архітектурні характеристики особняка аналогічні попередньому. Єдиною відмінністю є те, що головний вхід розташований не збоку, а з головного фасаду. Всередині було кілька квартир, частину кімнат винаймали комерційні структури. Наприкінці тридцятих років там містився український Окружний Союз Кооперативів, директором якого був уродженець Опришівців Ілля Сем’янчук – колишній сотник УГА, підприємець, громадський діяч, інженер. Він мав досить непогану зарплату – 400 злотих – і міг собі дозволити знімати квартиру в одній із шикарних вілл у парку. Сповідуючи принцип «Свій до свого по своє», кооперативи скупали в українських селян м’ясо, овочі, молокопродукти та реалізовували їх у фірмових крамницях, успішно конкуруючи з польським та єврейським бізнесом. Тепер це б назвали «підтримкою вітчизняного виробника».
Останній передвоєнний перепис 1939 року власником квартири № 1 (а може, й усього будинку) зафіксував такого собі пана М. Волянюка. На його жилплощі мешкав М. Юсипів – сторож Окружного Союзу Кооперативів.
Нині колишню садибу Лейби Лоутмана займає обласний державний Центр науково-технічної творчості учнівської молоді.
