Наприкінці Другої світової війни чверть мешканців Станиславова була змушена залишити місто та оселитись у сусідній Польщі. Але з собою вони, крім скромних пожитків, взяли ще й станиславівську веселу вдачу та бойовий дух. Тому й не дивно, що багато з них посіли там високі посади.
Наприклад, прем’єр-міністр Польщі Юзеф Церанкевич, дуже поважний чоловік, був одружений із красивою та розумною артисткою — Ніною Андрич. Ця сім’я мала родичів на Прикарпатті.
Ніна Андрич на президентському балу танцює з передовиком праці. Партнер одягнений у форму шахтаря. Ілюстрація «Kronika Polski»
Польщу тоді називали країною народної демократії. У 1947 році Індія оголосила незалежність і саме туди з візитом мав їхати прем’єр Циранкевич із дружиною. Не могла ж жінка прем’єра представляти свою країну у неналежному вбранні. Тому в рамках підготовки до візиту вона спершу відвідала Париж, де й замовила у найкращих (найдорожчих) кутюр’є відповідні сукні — в Індії, як відомо, тепло.
І тут загомоніли трудящі демократичної Польщі. Вислови «післявоєнні труднощі» та «непотрібні видатки» у пресі вживали все частіше й частіше. Народові було шкода грошей на шикарні плаття прем’єрші. А її чоловік стояв на своєму, незважаючи на людський галас.
Врятував ситуацію один польський журналіст, який запропонував читачам наступні логічні ходи: «Шановна громадо, без дорогих сукенок жінка прем’єра до Індії не поїде, тому, певно, він їхатиме сам. А ви знаєте, громадо, скільки там коштують леді для VIP-персон? І ви думаєте, що це буде не за наші з вами гроші? То обійдеться нам іще дорожче, ніж ті вбрання!».
Переконав. Народ заспокоївся. Візит відбувся.
