На Донбасі я познайомився з капеланом сектору «М» отцем Даниїлом Сікорою. Священик виявився земляком — монахом василіанського монастиря в Івано-Франківську, ще й займався вивченням історії нашого міста. Він показав один унікальний документ, про який історики та краєзнавці навіть гадки не мали. Щоденник отця Єремії, пише Репортер.
Ректор викладав гомілетику
Багато років тому отець Даниїл зацікавився постаттю першого ректора станиславівської греко-католицької семінарії Єремії Ломницького. Цей заклад був відкритий у 1907 році, містився на вулиці Липовій (Шевченка, 11) — нині там греко-католицька школа Святого Василія Великого. Біографічних даних про очільника семінарії було обмаль, тож отець Даниїл провів ґрунтовні пошуки. Потрохи стала вимальовуватись біографія цього забутого діяча.
Іван Ломницький народився 8 лютого 1860 у сім’ї пароха села Кавське, біля Дрогобича. Шляхом батька йти не хотів, мріяв стати вчителем, тож у 1876 році поступив до вчительській семінарії у Львові. По завершенні отримав місце у публічній шестикласній школі села Козарі Рогатинського повіту. Якось він відвідав василіанський монастир у Добромилі. Побачене життя монахів перевернуло світогляд молодого вчителя. Він зрозумів своє покликання, відчув голос Божий і вступив до новіціяту. У стінах обителі Ломницький отримав монаше ім’я Єремія.
Він відрізнявся не лише побожністю, але й блискучим інтелектом. Керівництво помітило здібного монаха — невдовзі він очолив Окружну головну школу в Лаврові, де викладали василіани. Потім було навчання у краківській єзуїтській колегії, викладання у Добромільському новіціяті, керування народною школою в Бучачі…
Читайте: Щоденник отця Єремії ІІІ – першого ректора станиславівської греко-католицької семінарії
Головним життєвим звершенням отця Єремії є заснування першого в Галичині чернечого згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у 1892 році. Сестри утримували дитячі притулки та допомагали недужим. Їхній значний осередок містився у Микуличині.
У 1907 році митрополит Андрей Шептицький призначив Ломницького ректором новоствореної станиславівської духовної семінарії Святого Івана Златоустого. Крім адміністративних функцій, отець Єремія ще викладав пасторальну теологію, методологію, катехитику, риторику та гомілетику (наука виголошування проповідей).
Почерк розшифровував чотири роки
Багато матеріалів про Ломницького зберігались у Львові, тож отець Даниїл купу часу провів у тамтешніх архівах. Одного разу він наштовхнувся на папку із біркою «Спогади невідомого автора». Всередині був зошит у клітинку, щільно списаний дрібним почерком. Він одразу зацікавив дослідника: у тексті часто зустрічались слова «питомці» і «Станиславів», та й почерк здався отцю Даниїлу знайомим. Сфотографувавши кілька пожовтілих сторінок, він удома порівняв їх з іншими рукописними документами Єремії Ломницького. Їх писала одна людина!
Зошит виявився щоденником, який Ломницький вів протягом 1908-1915 років, будучи ректором Станиславівської семінарії. Про таку удачу дослідник не міг навіть мріяти. Щоправда, почерк отця Єремії виявився ще той — на його розшифрування пішло чотири роки.
Багато подій стосується внутрішніх справ семінарії, її господарської діяльності. Також ректор детально описує свої ділові поїздки Галичиною, спілкування з іншими духовними особами. «Репортер» вибрав з щоденника найцікавіші факти, які пропонує читацькій увазі. Збережена орфографія початку ХХ століття.
Читайте: Щоденник отця Єремії II – першого ректора станиславівської греко-католицької семінарії
Про погоду та яблука
Навчальний рік 1908/1909. «Билисьмо з Єпископом цілі вакації в Микуличині. Погода була стала і прекрасна. Уживав термоводи, перший раз в своїм житю. Дуже мені то помогло до здоров’я».
Навчальний рік 1909/1910. «Питомців 80 і 13 на своїм удержаню, отже разом 93». Питомцями отець називає слухачів семінарії. Тоді ж зазначає, що дістав 1200 корон пасторальної пенсії та 1200 ректоральної. Отже його місячний дохід становив 200 корон, що було досить непоганою сумою.
07.12.1909. «Погода предивна! Введеніє нині Богородиці, а тепло — в тіні, в полуднє 10º. Така сама погода 5.12 та 6.12, лиш вечером на 1 степень нижче. Я сплю при отворенім вікні». Бачимо, що аномально теплі зими траплялись і раніше, задовго до парникового ефекту.
20.12.1909. «По полудні приїхав Митрополит (Шептицький — Авт.) з візитов. 21.12 був у всіх каноніків, а по обіду у мене. Булисьмо на обіді з каноніками. Митрополит здоровий, веселий, нервово розсіяний, як звичайно».
22.04.1910. «В семінарі все йде добре. Була лиш біда з целібатом. Преосвященні на Благовіщення мали науку в каплиці. Говорили о жертві, сиріч целібаті. З тої нагоди на третій день оден з питомців, Савчак, смаркач тумануватий і лиш з ласки, без матури (атестат про середню освіту — Авт.) прийнятий, зробив паскуду. В ночі тером (карболем з віходків) обілляв мої двері. Дуже то прикре враженє зробило на всіх питомців. До 3 днів виявило ся і зістав видалений. Відтак успокоїло ся все».
Тут йдеться про спробу станиславівського єпископа Хомишина запровадити целібат, тобто заборону священикам одружуватись. Ця інновація зустріла скажений спротив і згодом єпископ був змушений відмовитись від своєї затії.
20.11.19010. «Зима сего року зачала ся около 20.11 (осінь була суха, без слоти і болота) — відразу снігом великим, так що залізниці засипало. На то прийшов мороз около 10º, який тривав до 7.12».
Серпень 1911. «Тут в Галичині погода сего року скверна, слота, холод. Збіже народилося не зле, але через слоту не можна зібрати. Відси дорожнеча небувала. Бараболь мало, а і ті гниют. Ціна нечувана по 5 корон за 100 кільо. Яблок нігде нема.
Сестри щасливо закупили для себе і до Львова в Горохолині і Колодіївці (яблука — Авт.) по 6,7,8, а найкращі по 9 золотих ринських за 100 кіло».
Вересень 1911. «Товариство Непорочного Зачатія купило готель «Центральний» за 130 000 золотих ринських. Отворено (крамницю — Авт.) «Штуку церковну». Є надія на великий пожиток».
Тут Ломницький має на увазі придбання готелю на перехресті теперішніх вулиць Шевченка і Січових Стрільців. Через два роки греко-католицька капітула зведе на його місці кам’яницю «Австрія», яка відома сучасникам як готель «Дністер».
10.11.1911. «Сензація!
Утік з тутешньої в’язниці Мирослав Січинський, що убив в 1908р. графа Потоцького. Правдоподібно, вивели го перекуплені дозорці (Нуда, Цєсліков, Саврич) около 9 годин вечером».
8.12.1911. «Все йде своїм порядком. Лиш в «Штуці церковній» клопіт, бо сам директор Дуткевич краде! Треба го терпіти доки не упорядкує ся і не знайде іншого».
26.09.1912. «Приїхав був князь Макс Саський до Микуличина. Був з доктором Боцяном до 7.10. Дав за дві неділі 500 корон».
Сестри Служебниці мали у Микуличині пансіонат, доходи з якого йшли на благочинні справи. Серед гостей закладу траплялись поважні особи. Наприклад, згаданий Макс Саський доводився стрийком тодішньому саксонському королю.
5.01.1913. «В суботу на ніч год. 7 виїхали до Львова. Був єм в намісництві, обіцяв гофрат Кадій системізування і підвищення ректорської пенсії».
Жовтень 1913. «Трафила ся оказія купити велику нову гуцульську хату у Вередюка. 18 метрів довга, 6 м. широка, до того ганок 1,46 ширини. З перенесенням і поставленням за 1040 корон!».
13.10.1913 «Великий сего року був тиск при селекції, бо на 26 місць фонду релігійного зголосилося 86 кандидатів. Принято 26, а на власний кошт — 11».
25.12.1913. «У наших Сестер є жидівка до хресту. Привіз її наречений з Бабинця, коло Звинячки. Зробивсі між тутешніми жидами-адвокатами великий рух за нею, бо приїздив її отець. Ходив жандарм з агентом питати. Питав о. Мітрата, до Сестер не приходив».
31.12.1913. «Комісар староства Яніцький приходив до Сестер на нашу прозьбу і переслухав жидівку протокулярно. Можна отже її крестити».
17.03.1914. «Тимчасом зайшли в Станиславові от які комедії: Дмитро Войтовський, академік (студент університету — Авт.), вдарив в лице на улиці о. Йоана Сатурського. Заскаржив го о. Сатурський до суду. Причиною сего було, що о. Сатурський виключив з вечірка одну семінаристу».
5.07.1914. «Кінець року був в неділю. Зачали о 5 год. по полудні питомі роз’їжджатись. До 7.07 роз’їхались. Впало (відраховано — Авт.) кількох з фільозофії і спеціальної догматики».
Автор: Іван Бондарев
