19 вересня 1846 року у французьких Альпах, у дієцезії1 Гренобль, у місцевості Салєтте 11‑літньому хлопчику Максиміну та 15‑річній дівчині Меланії з’явилася Матір Божа, пише Репортер.
Вона повідомила їм послання до світу, яке закінчувалося закликом оголошувати його всім людям. Ця історія стала початком салєтинів — у 1852 місцевий єпископ Філіберт де Бруільярд заклав новий чернечий Чин місіонерів Матері Божої ля Салєтте. Їхнім обов’язком стало поширення і поглиблення віри, нагадування людям про необхідність навернутися до Бога та покаятися за гріхи, а також налагоджувати стосунки між вірними різних визнань. Високо в горах, де завжди лежить сніг, на місці появи Матері, побудовано санктуарій (святилище), який до сьогодні відвідують численні прочани.
Чин отців Салєтинів нині нараховує 880 ченців, середній вік яких 37 років. Вони працюють у 25 країнах на всіх п’яти континентах. В Україні з десяток салєтинів-священиків проголошують Євангеліє у п’яти місцях, найближчим з яких до нас є Буськ Львівської області. Салєтини носять звичайну сутану дієцезіальних священиків. Але за матерчатим поясом у них завжди знаходиться латунний хрест розміром у 28 см, з розп’яттям, кліщами й молотом — такі були у Матері Божої на грудях, коли вона явилася французьким дітям. В усіх храмах чи закладах, де працюють салєтини, завжди знаходиться саме така фігура або образ Богородиці.
Виявляється, що цей чин має і франківську історію. Повернімося більш як століття назад. Отже, з 1880‑го по 1910‑й рік населення Княгинин-Колонії зросло у вісім разів. Неофіційно ця дільниця називалася «Майзлі», від німецького слова, яке означає «зубило». Так і дражнили залізничників, котрі там мешкали. Для римо-католиків Майзлів у 1926 році було створено нову парафію. А ще через 12 років її характеристика виглядала такою:
Адміністратор парафії — отець Броніслав Млинарський, MS (тобто Чину місіонерів-салєтинів), вікарій — отець Едвард Судика, MS, катехета — отець Францішек Чарнік, MS. У парафії налічувалося 3200 вірних, належали до неї і люди з шести сіл: Хриплин — 150 вірних, Черніїв — 18, Микитинці — 300, Опришівці — 50, Угорники — 70. Тож разом усіх вірян було 3 823.
Ще при її створенні архієпископ Львівський Твардовський довірив обслуговування парафії ксьондзам-салєтинам. Першим адміністратором був отець Соломон Шальбеттер (1873-1934), на його плечі власне й лягли всі труднощі побудови та організації. А завершував працю салєтинів у Станиславові отець Тадей Птак.
При парафії діяли два Братства, заклад для дітей, батьки яких працюють, семикласна школа, а також відкритий аж у вересні 1939 року парафіяльний дім. Школа й донині залишилась школою, а от дім парафіяльним був найменше. Після війни він став ендокринологічним диспансером, а зараз — хоспісом. У 1938 році у Хриплині почали будову костелу, яку не дала закінчити війна.
Сам же костел св. Юзефа, де молилися віряни, збудовано ще перед постанням парафії. У 1905 році організувався комітет будови костелу, в який увійшли декан Станиславова кс. Пяскевич, директор школи Водзіцький, громадяни Горошкевич, Марковський, Зейдлер і Леліва-Пілецький. Від Айгенфельда і Верта за пониженою ціною (враховуючи мету будівництва) купили земельну ділянку.
Саме будівництво почалося у 1911 році, а у квітні 1913‑го ще не викінчений костел віддали до вжитку. І будівництво вежі, і оздоблення робили уже після війни. Освятили костел у 1924 році — іменем св. Юзефа, патрона робітників. Можливо, цим хотіли ще й нагадати про вже не існуючу на той час святиню на тій же вулиці (перший костел св. Йосипа у Станиславові знаходився в районі сьогоднішньої «стометрівки»).
І проектантом, і будівничим костелу був інженер Феліціян Баян, народжений у Ярославі у 1865 році, у Станиславові мешкав з 1904‑го. По собі він залишив немалий спадок: костел у селі Медуха Галицького району, зовнішнє оформлення костелу на вулиці Крука, лікарню в Городенці (зараз там тубдиспансер), декілька адміністративних будинків. Був Баян всесторонньо розвинутою людиною: у театрі імені Монюшка, сьогоднішній філармонії, він виконував оперні арії. Ціле життя проживши у Галичині, помер під час епідемії холери у Городенці, куди його мобілізували для будівництва військових укріплень.
Варто нагадати і про його синів — вже корінних мешканців Станиславова: старшого Єжи, полковника авіації та героя Другої світової, та молодшого Мар’яна — його розстріляли в Катині у 1940 році.
Розпис інтер’єру костелу виконав станиславівський художник Доубрава, сімнадцятиголосові органи привезли з фабрики у Пйотркові (частково вони збереглися у Дембовиці біля Ясла у Польщі). Образи св. Йосифа, св. Антонія (вони також вивезені) намалював місцевий художник Буковчик.
Під час Другої світової війни ксьондз Птак рятував євреїв. На щастя, це йому обійшлося. Гірше стало, коли радянська влада закрила греко-католицьку церкву, а священик уступив костел для вірних східного обряду. Тая партія не любила, щоб хтось вмішувався у її плани. Ксьондза Птака у січні 1945 року арештували і провів він у Станіславській в’язниці сім місяців, після чого виїхав. Доволі довгий час наприкінці війни костел св. Йосифа служив притулком для безлічі втікачів, в основному зі Сходу. А останні салєтини покинули наше місто у квітні 1946‑го.
За радянських часів у костелі були складські приміщення, а вже українська влада віддала його п’ятидесятникам. Десь у кінці 1989 року на місці знятого більшовиками хреста відчайдушні «хлопці» вивісили синьо-жовтий прапор на звичайній арматурі. Кажуть, ті, хто хотів його знищити, стріляли по флагштоку. Звісно, залізна арматура витримала, лізти на таку височінь охочих не знайшлося і прапор довго майорів на вежі. Залишилось додати, що вуличка, на якій побудовано костел, тепер уже не Костельна, а Мочульського. І – жодної згадки про салєтинів.
1 Дієцезія (управління) — церковна адміністративно-територіальна одиниця, яку очолює архієрей.
Автор: Іван Бондарев
Comments are closed.