Писаний Камінь є відомою туристичною родзинкою Франківщини, але дістатись туди не так то й легко.
Бо то в горах, а ще трохи збоку від популярних маршрутів а-ля Манява-Яремче-Буковель. Крім того, треба йти пішки сім кілометрів в один бік. Та якщо ви любите таємничі місця й багато ходите, то цей об’єкт саме для вас, пише Репортер.
Шлях починається від перевалу
Звісно, краще їхати до Писаного Каменю власним авто, тоді піший шлях буде значно коротшим. Якщо ж автівки нема, то достатньо сісти на будь-який автобус до Верховини через Косів і вийти на Буковецькому перевалі.
Саме слово «перевал» має якусь напівмагічну ауру – уява малює фантастичні краєвиди на карколомній висоті. Але Буковецький має висоту 835 метрів над рівнем моря і пишних панорам тут не побачиш. Зусібіч гори, поруч церква, крамниця, а внизу напівзарослий став. Перевал отримав назву від чи не наймолодшого карпатського села – Буковець, яке засноване у 1974 році.
Навпроти церкви вліво тікає шутрована дорога, що поволі забирає догори. На її початку стоїть стенд з інформацію про Писаний Камінь. Отже, нам туди.
Десь через кілометр, біля каплички, дорога роздвоюється. Та, що праворуч, виводить на хребет. Йти там цікавіше, мальовничіше, але важче – постійні спуски й підйоми. Пряма дорога трохи довша, втім незрівнянно легша. Вона йде під горою, а з лівого боку теж можна побачити непогані краєвиди, скажімо, Сокільський хребет, що тягнеться паралельно. Це не дика місцевість, внизу розкидані присілки Буківця, видно хати, копиці, навіть трапилося оголошення «Манікюр» на паркані. Час від часу впритул до дороги підступають добротні котеджі. Там ніхто не живе, господарських споруд поруч немає, схоже на літні дачі якихось небідних людей.
Коли більш ніж пів дороги залишиться позаду, ви вийдете до магазину, до речі, єдиного, який трапиться після перевалу. Сюди можна навіть під’їхати, якщо є чим, але далі таки доведеться топати. Тут можна випити кави, взяти щось перекусити. А можна й не випити, якщо власники поїхали, скажімо, до райцентру. Таке теж буває, тож краще запастися припасами заздалегідь.
Читайте також: Володимир Єшкілєв: Про мандри за обрії
Кажуть, що біля магазину є коротка, але дуже крута стежка через ліс, що виводить прямо до Каменю. А ще кажуть, що найкоротша дорога та, яку знаєш. Тому краще самим вирішувати, чи рухатись пробитою стежиною, чи пхатися до лісу. Ми обрали перший варіант.
Тут пролітав Янукович
За магазином є орієнтир – дерев’яна недобудована хата під глиняною черепицею. Якщо мрієте про нерухомість у Карпатах, то хата продається, на стіні написаний телефон. Район козирний – до Писаного Каменю вже недалеко, поруч крамниця.
Далі починаються глухі місця і ліс, який поступається відкритій галявині. Тут будьте уважні й не проґавте ще одне роздоріжжя. Треба повернути праворуч під гострим кутом і продовжити рух майже у зворотному напрямі. Підйом крутий, але не довгий.
Ще здалеку помітний штучний пагорб із дерев’яними перилами. Це вертолітний майданчик колишнього президента Януковича. Ще у 2011 році підставні донецькі «інвестори» купили чотири гектари землі та почали будівництво резиденції. Збудували вертолітний майданчик з ангаром. Поруч сауна й недобудований котедж. Навколо виставили охорону, яка забороняла місцевим збирати ягоди в лісі та брати воду в джерелі.
Але цього донецьким виявилось замало. Писаний Камінь теж хотіли взяти в оренду і зробити вхід платним – мовляв, інвестиційний проєкт. За всім тим неподобством стояв клан Януковичів. Самого його, правда, тут не бачили, а от син кілька разів прилітав.
У горах нахаб не люблять. Із «загарбниками» спочатку судилися, а під час Революції Гідності ледь не спалили. Нині тут тихо, вертольоти не літають, трактор вріс у землю, дрімає сторожовий пес. Поруч, у вагончику, нудьгує охоронець з місцевих, який залюбки покаже, як пройти до Писаного Каменю. Залишилося трошки.
Воду не каламутити
Далі шлях тікає до лісу, кількасот метрів вгору, потім поворот ліворуч і маркованою стежкою добираємось до кінцевої точки маршруту. На вершині гори Копілаш, на висоті 1221 метр, лежить величезна брила пісковику. Вона тягнеться на 80 метрів, починається з відносно невеликих валунів, а далі стає завбільшки з триповерховий будинок. Схили густо вкриті автографами, тобто розписані, через що камінь отримав свою назву.
Свого часу тут відмітилась ледь не вся західноукраїнська інтелігенція. Кажуть, що років двадцять тому ще читалися автографи Івана Франка й Лесі Українки. Нині добре видно шкрябанину Ольги Кобилянської, на честь якої ледь не перейменували Чернівці, та поета Осипа Маковея. Для приваблення туристів сільраді, напевно, треба було б замислитись над карбуванням імен Іво Бобула, Дзідзьо та Олега Винника. А поки що автографи великих губляться під численними написами на кшталт «Таня + Ваня», чи «Тут був Ростик з Заліщиків».
А ще тут є різні рунічні символи, солярні знаки, хрести. Писаний Камінь вважається «місцем сили», адже довгі століття був язичницьким капищем. Люди, які займаються медитативними практиками, стверджують, що тут скупчена колосальна позитивна енергія і це одне з найпотужніших «місць сили» в Україні.
Читайте також: Косівську кераміку в Колумбії можуть занести до списку культурної спадщини ЮНЕСКО
Вважається, що перебування біля Каменю позбавляє депресії та оновлює сили. Якщо жінка сім раз обійде скелю через прохід Ворота, то позбудеться безпліддя. На одному з уступів, зліва від автографа Маковея, нашкрябаний хрест, який виконує бажання. Достатньо лише притулитись до його середини чолом і подумки попросити. Щоправда, кажуть, матеріальні захцянки тут не збуваються.
Є легенда, що колись у горах жило плем’я велетнів Карпів. Правив ними цар, якого ототожнюють зі знаменитим Карпом Дніпровським, який переміг злого Силуна і створив Карпатські гори. Коли він помер, друзі поклали на його могилі величезний камінь, на ньому жреці приносили жертви своїм могутнім богам. На вершині є цікаві круглі заглибини, які називають «слідами лелетів», тобто велетнів. У них збирається дощова вода, яку, за плітками, мольфари використовують у своїх ритуалах. Тую воду в жодному разі не можна каламутити, бо буде великий дощ.
Знайомий екскурсовод розповідав, як колись повів групу на Писаний Камінь. Стояла гарна погода, світило сонечко, туристи влаштували пікнік. Через годину прийшла група школярів. Діти стрибали по скелі й навмисно каламутили воду. Раптом небо затягло хмарами, почався дощ. Змоклі дітлахи пішли назад, вітер погнав хмари за ними, а над Писаним Каменем знову засвітило сонце.
По хребту з краєвидами
Назад радимо вертатися хребтом гори Копілаш. З обох боків відкриваються гарні пейзажі. Тут є прокладена пристойна ґрунтова дорога, якою без проблем проїде позашляховик. Та й звичайний легковик теж проїде – якщо його не шкода.
Хребет складається з трьох горбів, кожен наступний нижчий за попередній. На третьому з’являється лінія електропередач, яка буде чудовим орієнтиром. Йти легко, але швидко не виходить – постійно зупиняєшся і фотографуєш. Важко втриматись, адже кожні сто метрів відкриваються все кращі й кращі краєвиди.
На спуску з третього горба попри дорогу стоїть старий хрест. Розповідають, що в кінці сорокових років по хребту проходив загін МГБ. Внизу чекісти побачили місцеву жінку, яка поспішала у своїх справах. Один офіцер поспорив з колегою на пляшку горілки, що влучить у гуцулку з автомата…
Якщо нікуди не звертати, стежка виведе на знайому зупинку, що на перевалі. За плечима майже 15 кілометрів, але емоції від побаченого нівелюють втому. Коли сідаєш в автобус, виникає передчуття, що неодмінно сюди повернешся. Хоча б для того, аби зняти трохи негативу й скинути пару кілограмів.
Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.